Персональний сайт Максима Холявіна

Маршрутка як інституція

Хороша група VK «Маріуполь-перекличка» потішила вдень отакою картинкою, і заразом наштовхнула на думки щодо того, а чому, власне, гроші в маршрутці так легко доходять до водія, і ніхто їх не краде. Коротка відповідь проста: це невигідно, але давайте розглянемо – чому саме невигідно?

ps3cfARGOz8

З точки зору інституціоналізму, людей під час поїздки можна представити у вигляді простої ресурсної системи. Є спільний ресурс – маршрутка, є ресурсний юніт – поїздка, є інвестиція заради отримання юніта – оплата проїзду. Кількість пасажирів не дає кінцевій меті користування транспортом (швидко доїхати на роботу або додому) загубитися серед опортуністичних (авантюрних) ілюзій, а безпосередній контакт дозволяє легко виявити порушника і швидко застосувати до нього санкції, а оскільки більшість присутніх не хотіла би втратити свої гроші, то швидко викаже порушника і долучиться до покарання, аби усунути загрозу. До того ж, чудово зрозуміло, що, в разі нестачі, водій, який насправді є одноосібним власником ресурсу, зупинить автобус і почне застосовувати санкції власноруч, і тоді постраждає не тільки зловмисник, але й усі пасажири, бо запізняться на роботу (не отримають юніта).

Відкати ніхто не бере, бо платник може відмовитися від бажання передавати оплату і або запросити кондуктора до себе, спричинивши незручності іншим, або посунути до водія самостійно, що може накликати на бажаючого відкату гнів з їхнього боку. В цій системі вигідніше дотримуватися правил, аніж порушувати їх, бо порушення з великою вірогідністю призведе або до покарання, або до «знищення» спільного ресурсу – пришестя водія.

Якби дія відбувалася, скажімо, у вагонах метро, то оплата проїзду зі значно більшою вірогідністю не дійшла б з одного краю поїзду до іншого, оскільки а) користувачів СР багато; б) є можливість приховати свої протиправні (опортуністичні) дії; в) спільний ресурс не зруйнується одразу, бо до найближчої станції поїзд таки доїде, а там уже можна змішатися з натовпом, бо навряд чи персонал і платник встигнуть розпочати розшук зловмисника.

Отже, щоб позбутися корупції, треба зосередитися на тому спільному ресурсі, що в нас під носом, а не закидати вудки на інший бік вагону. Коли ми чітко бачитимемо, чим володіємо, розумітимемо, навіщо і за що конкретно ми платимо, хто які внески робить і як виконується робота (постачаються ресурсні юніти) – тоді матимемо хоча б малу ефективну систему, відштовхуючись від якої можна збудувати більшу. А там, глядиш, і до країни доповзем.

KulturтектонікаінституціоналізмГромадаПосполите

Максим Холявін • 23.04.2015


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University