Персональний сайт Максима Холявіна

Гра триває. Продовження фантазування про майбутнє

Вірний засіб розмочити креативні залози і поновити їх зв’язок із соціальним боком мислення – забавляння з концепціями майбутнього. Раніше я вже писав, що рожевою (вірніше, «зеленою») мрією для людства вбачав початок експансії живої речовини у космос. Тут я продовжую фантазувати на цю тему і підводити під неї культурні передумови.

Apamea_02(1)

Велика колонада міста Апамея (Сирія). Автор: Bernard Gagnon

 

Ну от, і мене накрило усвідомленням того, що ми опинилися по той бік від мурів старої філософії. Вона більше не працює ані в царині політики, ані в народному полі. Ані релігія, ані будь-яке інше вчення (окрім хіба що сцієнтизму) не панує над умами, більше за те – нема навіть єдиної культурної структури, де такі релігія або вчення могли б панувати. На трупах старих ідеологій квітнуть нові пістряві секти і секточки, нові гібридні системки збирають собі купки адептів, і єдиним Великим комбінатором лишається тепер Капітал із тентаклями медіа. На голові Капіталу – корона практичності, єдине мірило цінності – кількість витраченої праці та кількість використаних ресурсів. Будь-що інше стає лише платтям, на які, як відомо, смаки різні. Подрібнені індивідуальні стратегії тепер перетинаються тільки в полі наукової фактології, питання вивчення сенсу життя полишаються напризволяще, підхоплені різними гуру та медіа-маніпуляторами. Визначати шлях тепер можна тільки в процесі комбінування пропозицій минулого з практичною площиною сучасності. Особиста культура остаточно витиснута на узбіччя елітарності, головним критерієм стає могутність, визначена спроможністю до маніпулювання інтересами інших, які лежать виключно в меркантильній площині. Амбіції більше не визначаються величчю ідей, не проявляються у естетичних формах (що, зауважте, характерно навіть для такого анти-естетичного режиму, як тоталітаризм), їх виражає кількість речей (послуг) і простору, захопленого для розміщення цих речей. Проте, сам по собі меркантилізм навіть ці куці амбіції обмежує якимсь поміркованим маєтком, бо «все інше було б занадто клопітно» – за словами Ніцше. Імперії більше не будуються, бо нема імператорів, є ради директорів. Воістину, «маленька людина танцює і робить усе довкола себе маленьким». Ієрархія європейської культури розчинилася в бунті мас, який приборкати тепер може тільки капіталізм із його феноменальною здатністю переконувати, звертаючись до людської продажності, а також підмінювати духовний інтерес дешевими сурогатами – шоу.

Але річ у тім, що «непрактичні» ідеї європейської культури зовсім не є такими при ретельнішому розгляді. «Непрактичними» вони постають в очах людей, нездатних до реального стратегічного мислення, чиї інтереси не заходять настільки далеко, аж за обрій, як звикли амбітні предки. Насправді саме непрактичні пориви пасіонаріїв (тільки не плутайте справді самовідданих справі людей із гормонально нестабільними підлітками або схарапудженими дорослими) забезпечують стійкість суспільної системи. Без непрактичних ідей рух вдосконалення завмирає, і тоді починається занепад, «проїдання спеченого предками торта». Відсутність великої непрактичної мети, естетичної програми, міфу про призначення, національної ідеї – призводить до воцаріння пустоти, соціум перетворюється на фізрозчин, з якого натовп швидко витягає нову диктатуру або ще якого покруча, адже біологічний імпульс до перетворення світу не зникає. Просто він «виходить боком», а не як треба. Сьогодні капіталізм є свого роду полем філософського диспуту між технократією, що обіцяє в майбутньому достаток усім, та питанням нової безглуздої мети, яка могла б задати напрямок зусиллям, спрямованим на оптимізацію накопичення та оптимізації використання ресурсів, бо їх неможна накопичувати заради самого лише накопичення (це призводить до інфляції сектора споживання). Все це є інструментом творчості, й коли інтелектуальна еліта не знайде тим потужностям нормального застосування, врешті-решт, почнеться яка-небудь нова війна, бо ніхто просто не зможе придумати нічого ліпшого. І тут жодне міфічне «виховання» не врятує від біологічних (тобто, цілком природніх) позивів – до реалізації та зростання.

Тому я кажу – наступною метою ресурсно збалансованого людства повинно стати максимальне ущільнення життя на планеті та подальше його поширення за її межі. Цілком вірогідно, що першим кандидатом на запліднення стане Марс. Я розумію, що ця ідея звучить на кшталт нового комунізму, але давайте подумаємо: у нас є процес реорганізації суспільства за моделями, дослідженими Елінор Остром, Ернандо де Сото та іншими економістами, до якого долучається екологічний розвиток, збалансування технократії з відновленням ресурсів – і обидва ці процеси підводять нас до можливості виробництва, обмеженого лише фактором ентропії. Протилежним процесом є розвиток споживацтва, інфляція технологій задля збагачення, яке тромбується на рахунках олігархів та не реінвестується у планету та суспільство. Це все є частини процесу проїдання європейської культури, останні вихлопи її темного боку. Розігнати інтелект мас можуть лише емоційні гачки, запущені глибоко в їх підсвідомість. Безглузді ідеї нацизму та комунізму змогли мобілізувати маси, але відсутність швидкої віддачі спричинила розчарування і швидкий занепад. Напряму ідея космічної експансії життя (живої речовини – за Вернадським) теж не дає миттєвої віддачі, але робота на неї має проміжні етапи, як то «наближення майбутнього», яке нині все міцніше пов’язується з екологічною стійкістю технологій, реалізації свого фінансового, фізичного та інтелектуального потенціалу на створення комфортного і конфліктно-стабільного середовища на планеті зі збереженням культурної диверсифікації як запоруки стійкості людської біологічної системи. Всі ці речі дають винагороду у вигляді приємної праці (самореалізації) і відчутних її результатів (у формі хорошої платні та нових можливостей для гармонійних задоволень), які всі разом об’єднуються мрією про колонізацію Марсу та супутників Юпітера. Космос уже зараз є джерелом натхнення артистів, а коли зірки стануть іще ближче – буде більше цікавих і красивих образів для мрій і реалізацій. Ігровий майданчик життя розшириться, якісно насититься і стане дещо безпечнішим (більше схожим дійсно на гру).

KulturтектонікаГармоніяГромадаЕкологічний світоглядПосполитеПотік свідомості

Максим Холявін • 05.04.2015


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University