Персональний сайт Максима Холявіна

Джомолунгма

Така невимовно прекрасна Смерть
з вершини Джомолунгми кличе, й у серці пече тóму,
з кого зросте в пустоту – гілля, така в них природа…
Лягає тягар добровільно на плечі, жене ураган
з потойбіччя свідомості, неначе у товщі породи пожежа
пробуджує через сторіччя вулкани, до хмар
викидаючи сірі привіти, запеклі бажання палають,
і тягнуться змійки пістрявих мурах снігами,
жадаючи Всесвіт в очах стискати й торкатись щоками
космічного рота в холоднім цілунку, відчувати
на шкірі тремтіння екліптики, і щось іще,
зовсім вже невербальне, на межі свого сходу…

інстинктиВелика Порожнечагоридухекзистенціяфілософія

Максим Холявін • 01.04.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: