Персональний сайт Максима Холявіна

[бадилля]

Мені незнайомі обличчя квіток із-за скла,
їхній похит повільний і погляди гострі з-під вій.
Я родився бадиллям, і голос відкритих степів
написав на долоні моїй довгим почерком мрії,
навчив цінувати барвисті тумани снів,
скульптури примружених баб у бадилля в обіймах,
їх пах трав’яний, опіатів задушливий шепіт
віршів намозолених тіл зі сторінки рослинної Біблії…
Промови людей з мегалітів розлогих міст
розчиняються в пустоті, де слова поглинають звірі,
краплі крові на білих щоках б’ють у серце свій благовіст,
але в сивій від Сонця траві загубився похід годин,
по смаглявій дузі стегна водить пальцем бешкетник вітер,
татуює на кожний вигин ланцюжки мовчазних нулів,
під важкою ховає гривою задоволений усміх полин…
шпичаками до неба троянди пишуть лист на поверхні скла,
проростає з мого підборіддя до хмар – ковила…

екзистенціямістоприродастеп

Максим Холявін • 24.02.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: