Персональний сайт Максима Холявіна

[aftermath II]

Озеро тихе – око циклону,
ти не помічаєш скоєння нищення,
зростає невпинно чисельність деталей,
як речі вкриваються усміхом тріщин.
У цеглі шепочуть майбутні піски,
кульбаба нагадує степу ковток,
пагорбів стрибають кадики,
і ось лиш відбиток залізобетону
спливає в колоссі нейронів,
прокинешся у потойбіччі контузії,
де зламані мови й прагнення книг,
де від музики кодою травневі хвилі,
і ти сам усе більше емульсія снів,
що в собі віддзеркалює сонячний крик,
стискаючи порожнечу в русі… на мить.

Image by Jake

doomВелика Порожнечаекзистенціямедитаціяметафізикаприродарозчинення в просторісмерть

Максим Холявін • 20.02.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: