Персональний сайт Максима Холявіна

[reason.s]

Повторюю собі пояснень мантру,
перебираю чоток бісеринки язиком,
в руках поламана лопата –
попереду горою виситься лайно,
його наказує фригідний голос долі,
ланцем залізним бряцаючи, – розкидати
під гімни самовпевнених гармат.
Між двох об’єктивних коней висить символ,
між двох берегів на мотузці на пальцях
танцює заквітчана мрія, винувато усміхнена,
бо виходу більше немає… завідомо я
у безодні під нею стою, по коліно в потоці журби,
плету сітки тим, хто підбитий впаде:
«Не виніться, ми кожен так само в біді,
ні в кого не було окулярів від правди,
тепер так нестерпно палають зіниці,
то ви не виніться, потроху підем…»
То ж ми тут, хробаки, де збиваються милиці
й тчуться рожеві бинти, де гниття уповільненим полум’ям
стелить надію насінню наступного дня прорости…

http://grooveshark.com/songWidget.swf

ІсторіяВелика ПорожнечаекзистенціяМузикафілософія

Максим Холявін • 09.02.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: