Збиває з дошки хвиля,
під повіками тліє біль,
розмаїттям не тішить вибір –
тонути або пливти.
Океан непокірного тіла –
вічна сіль і одвічне свавілля,
безкінечне хімічне весілля,
поки обрій розкреслить берег.
Тільки ковзай його грудьми,
слухай голос китів у глибинах,
між тварин чудернацька тварина
у незгоді із обрисом хвиль.
Рівновага у ритмі і рима –
сивина повнолітніх мрій,
де стрічається дика піна
і мистецтво твоєї стопи –
між тобою й несамовитою
у бажаннях своїх богинею
розтікається серфінг пестощів
і тамує пекучу хіть…