Персональний сайт Максима Холявіна

Гра…

Я пролітав на метро повз Гідропарк, і бачив там спортивні майданчики. Згадав, як ми колись підлітками ледь що не щодня ходили на пляж грати в м’яча. Поруч з нами теж був майданчик, і там грали у пляжний волейбол. Були постійні відвідувачі, були гості. Грали завзято, серйозно. І при цьому отримували задоволення… Пролітаючи повз Гідропарк, я зрозумів: щасливим є той, хто знайшов у порожнечі життя свою улюблену гру. Гра – це міф, бо її можна безкінечно повторювати. Це безкінечна історія, але оскільки ти отримуєш від неї хронічне задоволення, то не зважаєш на повторення, здається, ніби вона дійсно продовжується безкінечно, мов математичний вектор. Ніби вона вічно нова. Вона така, бо в грі вміщено невизначеність. Сьогодні м’яч так відскочить, а завтра так. Гра – це боротьба з хаосом і випадком. Гравець намагається накинути на них аркан своєї техніки. Але якась частка завжди лишається непідкореною, тому гра вічно нова, тому не зникає цікавість. Гра має в собі принцип самого світу. Гра – це точка доторку між одним і світом. Мить, коли дзеркала свідомості й пам’яті стають під такими кутами, що світло буття грає між ними… Ця гра – самоціль. Бо буття самоціль. Навіть тоді, коли воно «навіщось». Бо навіщось – це теж обрана гра. Смерть визначає кінець гри. Правда, інколи закінчується тільки основний час, і тоді можна пограти в іншу, вбудовану гру: ностальгію. Музика – це теж гра. Дуже особлива, несхожа на інші, гра.

Reidy by Bengalfuel

інстинктиекзистенціяМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 17.01.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: