Персональний сайт Максима Холявіна

[μαχια]

Хоч натри собі все камінням –
все одно помираєш двічі:
Тріщина через обличчя,
через коліна тріщина,
ішов уперед – мармуровий,
крихкий і такий неминучий,
щонайменше схожий на бога,
щонайбільше – на трепіт колібрі,
не минула тебе жодна нота
грейпфрута на піднебінні.
Ледве дихала біла площа,
видихала пломіння відстань,
прямо в душу напроти очі –
чорні очі старої Лахезіс.
«Я не хочу, авжеж – не хочу…»
але правильність цієї миті
обертає під серцем лезо,
від початку часів відлите.
Хтозна, може не буде самотня
ця яскрава червона крапка –
додаси хоч одну таку ще,
й світлим стане мовчання – потім…

http://grooveshark.com/songWidget.swf

doomборотьбаекзистенціямиттєвістьсмерть

Максим Холявін • 01.01.2015


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: