Персональний сайт Максима Холявіна

[…]

Не похитне крихкої пустоти язик,
не виб’є на камені сліду слово.
Впущу додолу тільки звук,
але він полетить на Сонце з вітром.

На всю твою concret’ику питань
лиш пара акварельних плям відповідають,
крізь пальці кольоровий алфавіт
і невагома тиша снігова крізь погляд.

Щоразу шепіт у куточках роту: «Розумію…», –
смирення шкіри під безжалісним пером,
сузір’я зморшок на повіках, лінії на глині –
на порух твій взаємністю так світ відповідає.

екзистенціяприродафілософія

Максим Холявін • 27.12.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: