Персональний сайт Максима Холявіна

Ритм стаєра

Воля волей, если сил невпроворот,
а я увлекся,
Я рванул на десять тыщ как на пятьсот, –
и спекся,
Подвела меня, ведь я ж предупреждал,
дыхалка.
Пробежал всего два круга и упал,
а жалко.
В. Высоцкий – «Песня про конькобежца на короткие дистанции»

Мене дивує, як люди можуть досі чомусь дивуватися, а головне – обурюватися подіями навколо. Завжди вважав себе емоційною людиною, а вийшло, що є одні зі значно численнішими запасами почуттів. Інтернет і так за останні декілька років став масивною говорильнею, а з початком Майдану взагалі вибухнув вінегретом із думок і позицій. Боги, як озирнешся отак на пережите, і жахаєшся тому масиву інформації, що довелося пропустити через себе. Згадуєш, як сидів паралізований перед монітором, гортаючи сторінки, з одною пульсуючою на фоні надією, що от хтось скаже щось хороше, щось світле, ну будь ласка, нехай скаже! Якби тоді не тексти Олега Покальчука, мабуть, з’їхав би з катушок до біса.

ukr_stayer_smallДуша стислася і приготувалася до найгірших варіантів. А потім раптом провалилася сама в себе і створила ізольовану оболонку емоційного комфорту. В кращих традиціях ескапізму. Можна сказати, відбувся внутрішній розділ між інтелектом і почуттями, кожний з них пішов своєю дорогою, без штовханини. Цим організм зробив собі неоціненну послугу, перейшов у ритм стаєра. Адже дистанція попереду вималювалася чимала.

Якщо ти не якийсь Гермес із крилатими кросівками, то марафон пробігти в спринтерському ритмі нереально. Безперечно, хтось робить ривок надзусилля, і вигорає. Це теж вибір, у ньому нема гріха, і є та полум’яна краса, що захоплює і надихає всіх нас. Той, хто палає, вже знаходить свій фініш і призначення. Однак усі не можуть вигоріти, комусь доля рухатися повільно. В тому теж нема помилки, і є своя краса – краса гірської потужності та ґрунтовності. Погано – створювати порожній шум.

Розбурхане серце кричить: «Що тут думати – тут стрибати треба!!!» А насправді треба все-таки думати. Інакше стрибки не поможуть. А нам же ж треба, щоб допомогли. Тому доводиться трошки збавити темп і притишити прагнення заявляти свою позицію щодо всього підряд, знеболити чутливість до кожної окремої думки в мережі та в реалі. Ставити перед собою просте і ясне питання: яким чином можна вирішити цю проблему? Потім приймати рішення і працювати.

Те, що робить нас сильнішими, все-таки може і вбити. Треба цінувати, коли речі відбуваються повільніше. Тоді з’являється змога до поступу. Спокійно, повільно, крок за кроком, але все-таки невпинно – потрібно рухатися вперед. Мислення людське – штука інертна. Копаючи його в боки ногами можна хіба що поламати все, а так з місця його й не зрушити. Потрібен широкий і помірний імпульс, як і з будь-яким важким предметом. А рухаємо ми тут насправді не політику, а виключно людське мислення. Правимо культурний код. Політика є наслідок менталітету. Менталітет не змінюється повсюдно навіть за такий насичений рік.

Всі знають метафору про Мойсеєві 40 років. Але іноді закрадається сумнів, а чи йшли ми протягом 23-х, або може стояли з врослими у бетон радянського минулого ногами? І тільки тепер, коли Історія приклала до нас молот, зсунулися на свої міліметри? Рвонути з місця в такій ситуації навряд чи можливо, спочатку треба розім’ятися, пройтися – а вже тоді робити висновки. Звісно, нас підганяє страх невизначеності, ми починаємо ворожити на новинній гущі, намагаючись угадати завтрашні рішення ключових сил за сьогоднішнім їх малюнком. Та й дістатися до мети хочеться ще за своєї бутності. Однак пригадуємо – стрибки не наближують нас до фінішу, тільки втомлюють. І якщо вже не судилося побачити просвіт за свого життя, то ритм стаєра принаймні лишає нам місце для якихось суто особистих насолод. Стоїцизму в нашій ситуації краще не віддалятися від епікурейства.

Пережите не може не позначитися на психіці. Від часу можемо тріснути і комусь поряд буде непереливки. На жаль, ресурс не безмежний, духовні скріпи теж розходяться. Завдання в тому, щоб не дати парості зневіри і злоби прорости в серці. Стається це якраз тоді, коли ресурс тренькається на марноти, і в душі залишається сама фрустрація. Одразу виникає спокуса чорно-білого світогляду і спрощених оцінок. А світ не припинить лупцювати по нам, як по роялю, лишень тоді не стане змоги нам добути з себе хоч яку мелодію – будемо ревіти, мов ліпші твори академічного авангарду. Або бездумно довбити марші, задравши носа, що не ліпше.

ukr_stayer3

Там, де одні кричать і панікують, стаєр мовчить і робить свою справу. Поки одні поспішають з висновками, стаєр ставить питання «як можна вирішити цю проблему?» Нарешті, там, де одні бачать глухий кут, стаєр бачить питання. Не кваптеся, не зривайте дихання, не шуміть. Життя, врешті-решт, одне. Розпорядитися ним краще мудро. А там, глядиш, і до мети рукою подати…

За основу картинок дяка freepik.com

KulturтектонікаПосполитеПсихологічні одноборстваЧасу Дух

Максим Холявін • 27.12.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University