Персональний сайт Максима Холявіна

Nostalgie

Колись місили з Другом пил доріг круг міста,
захлинаючись у світлі й пустоті, буденна сухість літня
і як предмети розчинялися у хвилях зелені, що вже
ковтала бронзу на світанку липня, – втаємничували нас
у сховані під грубим покривалом днів Краси принади,
у відкритий літ думок вершечками полів, розслаблену недбалість,
із якої пестощі руки шорсткої вітру вимальовували вірш,
зав’язаний у загадкових літерах південно-східних,
будинків кетяги малих, розкладених на пагорбах букетами,
у отвори в Землі, загоєні потоком річки, танець арматур рудих
під перестиглим біло-синім небом, Сонця гру мазками кольорів,
і плями снів на плівці спогадів, і видовжений спів птахів
крапки над «і» проставив… там, на дні легень лежать
пласти ґрунтів, що ми зібрали з цих примарних кілометрів,
із них ростуть акації і яблуні душі, і кожен раз, коли
шумлять гілки серед чужих вітрів, внизу в теплі тримається коріння
первинної своєї глибини, й зростає далі – у глибини…

Pirut by Kauan

pre-azov

Велика ПорожнечаекзистенціянебоПриазов'яприродарозчинення в просторіспогадиспогляданнястеп

Максим Холявін • 20.12.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: