Ми зубожіли! Втома – ймення покоління
й лють, породжена безсиллям – пломенить.
Ми звикли скніти в мінусах, душа жадає
хоч би нуль на терезах, не те, що плюс –
примарне сяйво мрій з-під купола мелодій,
що не дають заснути, крапаючи в сни
далекий когось поклик догори з безодні…

Напишіть відгук