Персональний сайт Максима Холявіна

Фантазії про менеджмент агресії майбутнього

“In the moment when I truly understand my enemy, understand him well enough to defeat him, then in that very moment I also love him. I think it’s impossible to really understand somebody, what they want, what they believe, and not love them the way they love themselves. And then, in that very moment when I love them…. I destroy them.”
Orson Scott Card, Ender’s Game

День ЗСУВзагалі-то, більш суголосно традиції було б святкувати День ЗСУ на Покрова, але якщо вже сьогодні є непоточний привід поговорити про армію, то поділюся надуманим…

На Заході, зокрема, в США, трудові відносини базуються на схемі «профспілка – підприємець». Коли хтось із цих двох полюсів залазить на голову іншому – завжди погано. Баланс між ними дає нормально жити всім. Але для наявності балансу мають бути полюси. Підприємці створюють підприємства, а профспілки захищають права трудящих. Головна зброя пролетаріату в правовому полі – страйк. Але до страйку намагаються не доводити обидва боки, бо вони призводять до великих збитків як підприємця, так і робочих. Тому зазвичай усі великі конфлікти вирішуються на переговорах, віднайденням компромісу. І вовки ситі, і вівці цілі.

Комуністи та капіталісти свого часу вважали, що в цій діаді хтось комусь має сісти на голову. Або капіталіст, і тоді робочий наближався за суттю до раба, або пролетар – і тоді владу брав той, хто привласнював собі право розписуватися за весь пролетаріат. Оскільки в обох випадках страждали права і можливості, сенсу в таких системах було небагато. Найкращим варіантом виявилося підтримувати баланс – за допомогою вищезгаданого зчеплення.

Ідеалісти вважають, що всі люди і суспільства можуть жити в злагоді та безконфліктно. Вони лаштують стрункі теоретичні обґрунтування своїм ідеям, однак на практиці постійно виходить щось не те. Як то кажуть: «Всё правильно, всё сходится, а трактор не заводится». Практика каже, що мирувати можуть тільки рівні за силою люди та суспільства. Біологія нікуди не вивітрилася з людини, що б там вона про себе не вигадувала, а тому як тільки хтось виявляє слабину – його намагаються підкорити, пригнобити. Щоб вирівняти сили або убезпечитися від опору, люди збиваються в зграї, хитрують. І коли стає зрозуміло, що ніхто вже не перетисне іншу сторону, починається розробка правил гри.

Війна в Сирії

Тобто, ми знаходимося в тій самій ситуації, що й робочі з підприємцями. Конфлікти та агресія зашиті в природі життя, їх неможливо і неможна викорінювати, це стане лоботомією людині як виду, однак потрібне керування ними, «менеджмент агресії». Бо масова війна, цей «страйк» у конфлікті суспільств, є джерелом тільки моральних і фізичних збитків. Бо нема правил, а отже нема змоги визначити, хто кращий, інакше, ніж за статусом переможця. Так-так, те саме «переможець отримує все». На прикладі пострадянських суспільств ми бачимо, куди веде той принцип.

Фото: Юрій Бірюков (“Крила Фенікса”)

Та перемогти війну не значить – скасувати зброю і армію. Перемогти війну – значить накинути їй на шию аркан культури. Якщо вже агресія дійсно є частиною природи, то єдиний спосіб надати їй кращої форми – це вдосконалити пов’язану з нею систему відносин. Армія повинна бути, як повинна бути профспілка. Армія повинна мати хорошу зброю і хорошу техніку, висококласне тренування, але завдання не спустити те все намарно. Як показує нам Швейцарія, країна, від витоків своїх збудована на засадах республіки, тобто колективного управління своєю власністю (країною) волелюбними селянами-землевласниками, можна і не бути монстром озброєння, щоб ефективно утримувати потенційних противників від зазіхань на своє. Головне, це правильна система відносин, правильна каналізація сили та агресії.

Війна – не підходить для вимірювання статевих органів, для цього є спорт і одноборства. Дійсно вагомі конфлікти, де на кону життя, повинні вирішуватися з позицій раціональніших. Завдання армії майбутнього – встановлювати мир або в дипломатичному полі, або ж без шкоди для свого суспільства і з мінімальними чи відсутніми casualties. Для цього, перш за все, з’ясовується і усувається саме джерело агресії. Завдання менеджменту агресії – розробити такі форми ведення конфліктів, які б не призводили до винищення живого, ресурсів та інфраструктури.

Ну, а поки що, нам доводиться здиратися на гору еволюції, ковтаючи всі «свинцеві капості» війни, і намагаючись прищепити суспільству хоч трохи активності та раціональності. На кордонах стоять наші хлопці і захищають нас від спровокованої кимсь третім дикості в людях, захищають від чиїхось експансивних «світів». Сьогодні ми на власній шкурі пізнаємо сенс армії, сенс самооборони. Можливо, саме тому, що саме зараз, шляхом проб і помилок, ми починаємо розуміти сенс нашої країни, розуміти свою здатність вплинути на хід речей. Поки що проби були не дуже вдалими, на них зіграли «зацікавлені персони», але є одна річ, котру «зацікавлені персони» не можуть контролювати: це ті зміни, що відбуваються у свідомості людей. Не всіх, але тих, хто зможе в майбутньому навчити інших самостійно правити своїм життям.

KulturтектонікаПосполитеПотік свідомостіПсихологічні одноборства

Максим Холявін • 06.12.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University