Як несеться в очі горизонт,
як трава сухою бронзою мерехтить,
як не страшно вже більше тобі,
коли вибухнув в грудях зеніт…

Там, де завтра блакитна імла,
поруч з Сонцем лягає тінь,
білий кінь по землі – ковила,
наче пам’ять, неначе – дні…

Тут ніколи ніщо не стоїть,
все мандрує в мрійливу даль,
не хвилюйся, не розійтись,
на долоні підхопить гігант…

Напишіть відгук