Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Церква Тіамат

Покладено розжарений камінчик в білі груди,
він бачив – пристрасть є життя, і зголоднілий дух
прославив буревій і полум’я захоплення війни,
любов пекучу, верби плакучі, гаряче квіткове вино.

Століття гримить – відпалали, наїлися, напилися,
кількість заліза в крові перевищила здоровий глузд.
Дзвони життя поховальним потоком влилися у ребра,
зробивши нечутливими до щоденних молотків.

Ти готовий сказати: все, досить! – і золото скам’яніє,
і квіти гірчать, кохання лишає виразки, роняють верби
в чорний став свої вчорашні шати, залишаючи кістки.
На тлі небес обриси Будди, у серці розгорнувся лотос.

І вже не витримує око затемнення, хапається за корону,
але чорна зіниця по центру нікуди не дінеться, так…
Бо торкнувся глибокої істини, значно глибшої за тебе,
і за мене занадто глибшої, вже тепер не відвернешся.

І хоч би наскільки вже ситий, по горло чи вище,
а воно не піде і не зникне, завжди окрім Будди
там буде ще Місяць, і його тінь, захована в Сонці,
буде страшна…

http://grooveshark.com/songWidget.swf

doomВелика ПорожнечаекзистенціяЗемляМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 23.10.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: