Життя – нескорена тварина,
до самого кінця – родео,
позаду з-під копит – кургани,
між ними бовванять – могили.
Тріпає, витрясає серце,
ритмічний хруст хребців у шиї,
хоч би яку накинь вуздечку,
хоч би які візьми стремена.
А все одно щоразу вершник
чіпляється за чорну гриву
і колосяться вони вдвох,
і трави колосяться з ними…

Напишіть відгук