Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви і без фабули

Спочатку вона приходила до тебе хижаком,
й кожний рух мав запах крові й насолод нічних,
ковтав дитячий погляд білий світ
й цукром у темноті серця розчиняв.
Тягнувся за рукою перший знак,
виводив попіл на камінні перший звив.
Плелась і наливалася лоза,
на усміх перетворювались ягоди…

Вибілюють роки із кучерів руде,
і ось вона приходить вже ягням,
замотаною в саван всіх своїх надій
і в бусах спогадів про всі свої кохання.
Вітер чеше колоски і ковилу,
хмари сиві розповзаються отарами вгорі.
Над сухостоєм випускає в пустоту
себе і каяття спадають тягарі.

Жито, ягоди і чаша молока,
сонце і прозорий шовк благословень
лежать на дикій і нестриманій поверхні,
грудях чорних безсоромної Землі.
На терезах питання дяки і ціни,
шум через край і витончений дзвін,
плетуться флейта і струна,
вона танцює, оп’яніла після жнив…

метаморфозиприродарелігія

Максим Холявін • 04.10.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: