Персональний сайт Максима Холявіна

Фарбовані лиси

Суспільний устрій, заснований на політичних партіях, – річ хибна і неефективна. Чому? Тому що стоїть не на роботі, а на плесканні язиком. Популярність партії серед електорату зовсім не означає, що вона виражає його інтереси. Значить лише те, що політтехнологи намацали особливо чутливі струнки переважної більшості в масі, і тепер ялозять по ним смичком обіцянок. Сів такий щасливчик на місце парламентської більшості, посадив згодом свого президента, і пішов стругати собі пряники. Як це сприяє вирішенню громадських питань, вдосконаленню законів тощо – гадки не маю. Взагалі, основна задача державної системи – стежити за порядком економічних стосунків (як то кажуть: нема політики, є економіка) та забезпечувати хоча б відносну безпеку особи (на чому ґрунтується “свобода”). Ці речі є біль-менш незмінними для людської життєдіяльності. Всі останні життєві перипетії треба розглядати індивідуально, в порядку діалогу, конструктивного залагодження конфліктів та ін.

Тому політичне забарвлення взагалі не має сенсу. Яка різниця, прихильник ти БЮТ чи яких-небудь соціал-демократів, коли йдеться про ремонт комунікацій або створення зелених насаджень? Яким чином кольори твоєї майки поможуть розрулити конфлікт довкола розподілу спадку чи ще яких майнових стосунків? Нарешті, чи допоможе тобі в психологічній практиці той факт, що ти – республіканець чи демократ? Ставити політичні партії наріжним каменем формування державних інституцій – все одно що віддатися сваволі “тупокінчеників” і “гострокінечників”, які сперечатимуться, з якого колеса почати лагодити автомобіль – з переднього правого чи заднього лівого. Ми ввели предмети суб’єктивних переваг у цілком технологічну сферу, де неможна керуватися вподобаннями, тим більше вподобаннями когось одного. Немовби намагаємося крутити гайки силою слова.

Я ладен припустити сенс політичних партій у минулому, коли вони намагались впровадити в життя якісь глибоко відмінні між собою ідеологічні концепції, наприклад монархізм чи соціалізм, але в полі, де вже нібито визначилися, що демократія всьому голова і треба вирішувати справи дорадче, в політичні кольори здебільшого фарбуються тільки заради переконання електорату, що саме вони тут няшечки, а всі останні – сволота. Насправді, в нормальному житті, коли ти раптом зрозумів, що під час ремонту двигуна краще починати крутити не той болт, а цей, заради цього не треба перефарбовуватися в чорно-фіолетове і збирати однодумців під прапори нового революційного поступу, досить просто “кинути рацуху” і, може, навіть отримати за неї винагороду. Крутіння болта, зрештою, зовсім не творить якусь нову філософію, хоча якраз філософія здатна допомогти з болтами.

І знову “але”: позбутися фарбованих лисів можна тільки тоді, коли люди спілкуються між собою, тобто – не є натовпом. Поки наші соціальні комунікації всі відбуваються через політичну верхівку – доводиться покладатися на чиїсь обіцянки, самі ж бо не тямимо, чим собі зарадити. А коли знатимемо, в чому полягає наша проблема, і що для її вирішення зовсім не треба залучати ВР чи Конституційний суд, тоді зможемо зрозуміти, що політичні кольори (так само, як сповідувана релігія чи філософія) об’єктивно можуть впливати лише на modus operandi конкретного громадянина. А вже вартість його способу дії, чи є сенс перейняти його собі, визначатиметься не за красномовством, а за ефективністю виконаної роботи. І саме за цим критерієм людина висуватиметься громадою на якусь вищу посаду. Як я вже казав, не промови свідчать про компетентність, а резюме, тому, коли ви шукаєте собі кандидата – дивіться на дві речі: конкретика програми і резюме.

KulturтектонікаГромадаГромадська ініціативаПосполитеЧасу Дух

Максим Холявін • 13.07.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University