Персональний сайт Максима Холявіна

Порушуючи спокій Пустоти…

Говіркий диявол Інтелект
щодня кидає дрова в пічку черепу,
збиває з пантелику, хихотить,
питається: «А скільки ще ти витримаєш правди?»
Ти ходи і розбирайся потім у тумані,
де істина, а де її подоба вбрана
із ножем у рукаві стоїть, простуючи обійми,
шукає поглядом, де ще тобі намалювати шрам.

Щодня відкрите горло океану
запрошує ходити по воді непевно,
із усміхом незлим, п’ятнадцятиметровим язиком
жонглює тілом в піднебінні піднебесся голубім.
А ти, з просоленим таранним лобом, вперто дихаєш,
хоча давно відомо від Сідхартхи – необов’язково,
бо з часом все розсипане насіння видихне,
і полетить вода буремна знову колом,

але все ж, у всій тій метушні,
в танку грайливім біса говіркого,
обрамлені холодним малахітом слова,
лежать такі маленькі перли світла неповторного,
що мандри морем без мети отримують свій стриманий кивок
як нагороду, й замість літер крапають у серце – ноти,
порушуючи спокій пустоти…

http://grooveshark.com/songWidget.swf

інстинктиВелика ПорожнечаекзистенціямедитаціяметафізикамореМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 06.07.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: