Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Про все і ні про що

За водою повільно ідуть слова,
склади на гладі тягнуться рядками пелюсток,
їм услід хіба довгий язик вогню
від свічі промовляє безмовну молитву.
Вузенька червона смужка на примруженім синім небі
чекає, поки з гаю темного не вийдуть сни,
ріка мовчить і колихає на собі останні півгодини дня,
ховаючи у рукави перлини найцінніших спогадів:

Голос твоєї любові, втомлені кроки над морем,
хмар кулачки із дощем, друга плече,
на березі жменьку хатинок, гаражі для човнів,
і велику таку площину – царство спеки та очерету,
тягучих полуденних снів, прудких ящірок,
змій, комашні…

Порох вітри здувають з горбів,
чай зелений збиває рука, підіймається піна,
ніч буде місячна, в плаття довгі вбираються тіні,
усе ближче підходять сни, чутно шурхіт свит…
пелюстки вздовж ріки, безкінечні рядки
безглузді й пусті вслід прозорому кроку краси…

Велика Порожнечаекзистенціямореприродарозчинення в просторіспоглядання

Максим Холявін • 08.06.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: