Персональний сайт Максима Холявіна

Ввімкніть світло

Темна кімната Уявіть собі кімнату. В кімнаті лежить молоток і цвях. Молоток і цвях – це активи. Капітал – це молоток + сила вашої руки, коли ви його здіймаєте, щоб ударити по цвяху. Момент, коли ви б’єте по цвяху – капіталізація активів. А тепер уявіть, що світло раптом вимкнули. Стало всуціль темно. Вам доводиться без світла повзати по підлозі та шукати ті кляті молоток і цвях. І в пітьмі ви не можете гарантувати, що в невидимі двері не ввійде хтось і не вкраде ваш молоток і цвях, або гірше – не вимкне за їх допомогою вас самих. Навіть якщо ви все-таки знайдете їх, то не факт, що не вгамселите собі по пальцях, забиваючи цвях.

“Загадка капіталу”, видавництво “НІКА-центр”

Темна кімната – це правовий простір в Україні. Закриті реєстри власності та кадастри, відсутність формалізації власності, відсутність гарантій права власності тощо. В таких умовах капіталізувати активи, тобто перетворювати їх на джерело стабільного та гарантованого доходу – неможливо. Про це у своїй книзі «Загадка капіталу. Чому капіталізм перемагає лише на Заході і ніде більше» розповідає перуанський економіст Ернандо де Сото. Він каже, що в реальності бідне населення країн третього світу накопичило величезні статки, значно більші за всі фінансові допомоги з-за кордону протягом десятиріч. Однак через «вимкнене світло», тобто відсутність належної правової бази в сфері майнових стосунків, всі ці статки нездатні приносити біднякам прибуток.

Е. де Сото

Бідні жителі всіх цих країн – переважна більшість – таки чимось володіють, але бракує процесу, який репрезентує їхню власність і створює капітал. Вони мають будинки, але не мають титулів власності; мають урожай, але без документів; підприємства, але без статутів. Саме відсутність цих репрезентацій пояснює, чому народи, які засвоїли всі західні винаходи, від канцелярської скріпки до ядерних реакторів, не змогли випродукувати достатньо капіталу, аби запрацював їхній власний капіталізм. Е. де Сото, “Загадка капіталу”

Затока Кара-Богаз-Гол

Для нормального заробітку потрібен відкритий ринок, де майбутній власник може отримати всю необхідну інформацію про бажаний актив у задокументованому вигляді. Правдивість цієї інформації повинна бути гарантована державою. Отоді можна буде настільки капіталізувати свої активи, наскільки таланту вистачить. Поки цього нема, економічні стосунки лишаються темними і непевними, активи купуються за принципом кота в мішку, постійно існує загроза рейдерства, а гроші від міжнародних кредитів розчиняються в нашій економіці, наче в темних водах Кара-Богаз-Голу.

Найсмішніше, що в нашому Гуляй Полі навіть позиції найвпливовіших багатіїв – як у того колоса на глиняних ногах. Будь-якої миті чи-то розлючений натовп, чи конкуренти – можуть посунути тебе і розтягти накопичені «непосильною працею» статки. Світ так влаштований, що неможливо вічно тягти ковдру на себе і не відчути наслідків. Ані високі цегляні паркани, ані зубасті охоронці не рятують, коли приходить претендент на свій теплий повстяний краєчок ліжника. Навіть використаний як прикриття закон не може вічно захищати лише когось одного. Справжню безпеку можна знайти тільки в світлій кімнаті, де кожному гарантоване право забити свій цвях своїм молотком.

Врешті-решт, з висотаної економіки вже нічого не можна буде дістати, ані реалізувати в ній. Свавільний розподіл і відсутність інвестицій у власне виробництво – це як пилити сук, на якому сидиш, набиваючи кишені грошима. Максимум користі від них тоді буде – хіба що амортизувати трохи падіння. Якщо це можливо з такою вагою. =)

Ввімкніть світло, і всім стане жити легше.

Як його ввімкнути? Перш за все – треба забезпечити два головних правила гри: вільний доступ до інформації про власність і формалізація всієї власності. Це означає, що треба чітко розписати: хто чим володіє, а отже – хто за що відповідає. Кому належить дорога, кому – комунікації, багатоквартирні будинки, квартири, приватні будинки, земельні ділянки, парки тощо. Майже все навколо нас – є чиєюсь власністю та відповідальністю. Ми маємо знати – чиєю. Відомості ці повинні бути задокументовані за єдиним державним стандартом. Бо пам’ять людська недосконала, а помисли не завжди чесні, тому покладатися на усні відомості та дані слова – не варіант. Тоді ринок стане ясним і прозорим, можна буде витрачати значно менше зусиль на захист від можливого шахрайства та рейдерства. Бо вже дорожче буде пускатися в інтриги, аніж просто купити/продати майно та розвивати свою справу природнім шляхом.

Люди бояться відкривати свої статки, бо воно буцімто може накликати недоброзичливих претендентів на їх добро. Але значно більший ризик лишатися в тіні, бо якщо добро відняте в тіні – ти не можеш навіть довести, що воно було твоє. На «світлому боці» розмір хабара за «підправку» відкритого на всезагальний огляд реєстру власності стає таким великим, що «заповзятливій» персоні не стане резону платити. Суд же опиниться під пильним наглядом громадськості, і так само буде змушений припинити сучасну практику «найманої праці». Бо ж кому потрібен клопіт зі з’ясуванням стосунків з обуреними натовпами. Вам може здатися, що вони не бояться, але останні події показали: навіть якщо й не бояться, то даремно. В усі часи нечесні справи проверталися в темноті, подалі від зайвого ока, і навіть сьогоднішні бандити, при всіх своїх ресурсах, все одно повинні бути обережними та прикриватися корупційними схемами замість прямого безпредєлу. Значить, за суспільством ще зберігається потенціал до протидії.

Вмикати світло доведеться разом, толокою.

Толока в селі Садовому Літинського району. За посиланням – розповідь про дійство. Джерело: газета “Подільська радниця”

Ми помилково вважаємо, що «народ» – це щось цільне, організоване. Насправді народ – це сукупна множина людей, проживаючих на території країни, і вони між собою подекуди навіть не мають спільних інтересів, не те що організації. Однак здавна в українських селах практикували толоку – спільне подужання завдань, котрі важко виконати самотужки. Наприклад, будування хати. Зазвичай за толоку «платили» частуванням, а потім облагодіяні обов’язково долучалися до іншої толоки самі. Про що це каже? Разом можна подужати більше та легше, ніж самому, а також – спільна праця поліпшує стосунки з ближніми. Вдячність, виражена взаємною допомогою, забезпечує продуктивну та здорову атмосферу між сусідами.

Що ми втратили за останні століття, так це здатність домовлятися. Розділені, люди сидять по домівках і мало цікавляться тим, що відбувається навколо, аби тільки їх не зачепило. Людина, засліплена вигідним положенням та комфортом, не осягає оком всієї системи, на котрій тримається її добробут, і на котру треба працювати, щоб той добробут утримати. Тому ноги будь-якого колосу з часом перетворюються на глину. Може пощастити, і не ляпнеться той велетень на голову за твого віку, а може і не пощастити. Коли ж тримають скульптуру надійні скріпи правил соціальної гри, котрі ти дбайливо підтримуєш посильними внесками у спільне – шанси на благополучну розв’язку твоєї біографії зростають. Домовляючись і сумлінно виконуючи домовленості, можна не просто добитися хорошого життя, але збудувати сильне суспільство, незалежне від «доброго царя» чи свавілля політиків.

Читайте також: “Операція “Формалізація”

KulturтектонікаГромадаГромадська ініціативаПосполите

Максим Холявін • 01.06.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University