Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. В’язи

Знаєте, я не писав ці рядки як присвяту комусь чи певній події. Але так збіглося, що нині кожна струнка болю від потенційного вигнання раптом вступає в резонанс із болем сусіднього з тобою народу. Ці рядки не відбивають суті конкретної події, але, гадаю, вони співзвучні їй за духом. Тому є сенс зв’язати одне з одним…

У кожного з них в пам’яті тепер
знаходиться такий порожній зал,
де пурхає луна од стін пилюжних, білих,
страшного тріску зірваного пагону,
останньої розтягнутої жили.

Можна, звісно, уявити себе сім’ячком:
розсипали вітри спекотного століття,
і над землею чорною за пару років зійде
галузь із контуром знайомим до нестями,
а восени пекучими гіркими китицями скресне.

екзистенція

Максим Холявін • 19.05.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: