Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Еволюція

…ваші квіти зів’яли в обіймах граніту,
і співи мовчать, і короткі слова,
і в траві зачаївся ланця передзвін.
Ми далеко пішли по ланах,
але довге залізо з-за обрію досі
так звично волочеться слідом за литкою,
в ритмі прищепленого порядку.
Війна не вщухає, гудить глибина –
то бурлять океани приховані в нервах,
зависла підкинута вгору монета,
та де та рука, що повинна спіймати?
Хоча каже дехто: життя не одне,
а проте щоразу заново на ранок
бачить Сонце покоління
і читає свої букварі,
не вивчає щоразу урок,
і тягнуться узбіччями розбиті вікна,
скло рясніє, як несправджені надії,
невблаганно пряма виявляє круг,
а над ним паперові ширяють зграї.
Я махаю рукою тим дивним клинам,
підганяю потроху Пегаса в ярмі,
у твéрдому ґрунті тонка рілля,
на подряпину схожа, малює мрію…

[Хоча каже дехто: життя одне,
а проте через час і століття спіраль
сповиває перли із серця дна,
важкі питання, схожі на пригоди,
мир – засіб до інакшої боротьби…]

doomекзистенціяЗанепад Європиминулеприрода

Максим Холявін • 09.05.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: