Персональний сайт Максима Холявіна

Проект: Україна

Подумай двічі, перш ніж здіймати палець, подивися уважно, на що він вкаже, примір мокасини і пройдися в них пару миль, а тоді вже поговоримо про висновки…

Подумай двічі, перш ніж здіймати палець,
подивися уважно, на що він вкаже,
примір мокасини і пройдися в них пару миль,
а тоді вже поговоримо про висновки…

Навряд чи ці думки нові, навряд чи ці думки мої, однак вони просяться назовні, тому написати про це є послугою собі. Може, викупом за незмогу іншим чином прислужитися обраним речам нині…

 

У чому цінність Незалежності України? Здавалося б, від того всуціль самі проблеми, дикий капіталізм і економічні негаразди… Однак уявіть собі Україну як операційну систему суспільства. Після розпаду СРСР на його теренах оголосили свободу та демократію, очікуючи, що «от, заживем!», а натомість отримали велику кризу в усіх сферах життя. Одразу почали свободу та демократію сварити, мовляв, «ошукали!» Та насправді на комп’ютер нашого суспільства поставили нову операційну систему, котрою люди на той час не вміли користуватися, і тепер тільки починають учитися. В умовах свободи ніхто не «дає», натомість ти твориш своє сам по мірі можливостей. В умовах демократії тільки активність дозволяє добитися справедливості. Тобто, не досить просто сказати «демократія!» і чекати, поки вона станеться, демократія є тим, що необхідно втілювати через саму свою поведінку. У світі неможливо раз і назавжди встановити ідеальну суспільну систему, яка при тому ще й працювала б автоматично. Постійна робота, вдосконалення стосунків і самовдосконалення, а також дбайлива передача набутого досвіду – єдина запорука існування добробуту в країні. Так будується культура. Культура є неначе картотека досвіду, з неї можна діставати і практичну, і духовну мудрість – таким чином вона є опорою в життєвій творчості. Щоб уберегти можливість вільно творити, жити так, як зручніше саме нам – повинні берегти культуру і вільний простір, суверенність. Віддаючи культуру та суверенність країни – віддаємось на милість іншого. Сподіваємось чи-то на цивілізованість його, чи-то на якісь родинні зв’язки, одначе інший завжди залишається іншим – йому або платиш за благо, або боргуєш. Хочеш зробити щось добре – зроби сам. Незалежність – це коли робиш сам, а не надієшся на дармову працю іншого.

 

Що взагалі таке «національна культура»? Це спосіб життя народу. Як він бачить і розуміє світ, своє місце в ньому, як він регулює стосунки – особисті та майнові. Національна культура фіксує розуміння «добра і зла» або ж «корисного та шкідливого» на цій території. Річ неоднозначна і нестатична, але зміни її протікають в унікальному, саме їй притаманному, руслі. Щоб зрозуміти національну культуру, щоб вірити в неї – треба жити нею, пройти такі етапи життя, котрі привели б до неї. Якщо і можна просто так взяти і прийняти культуру, то тільки в разі її глибокої відповідності до твоєї душі. В людині з денаціоналізованого простору, відірваній від стосунків з Землею, така відповідність здебільшого має вирости. Національна культура – не є набором ідеалів, вона походить із цілком насущних речей. Її джерелом є порода людей, чиє щастя становить самостійна праця і плоди цієї праці, людей діла. Таким людям нецікаво хитрувати та дармувати, нецікаво віднімати готове, бо, хоча вони мають силу, та хочуть застосувати її до творчості.

 

Прийти до України, зрозуміти її необхідність – значить виростити в собі самостійного трударя, відчути прагнення бути тим, ким ти є, насолоджуватися своєю працею і плодами її. Чи-то на землі, чи-то в підприємництві, чи-то в естетиці. Незалежність України – це шанс бути, шанс побудувати суспільство на принципах тієї свободи, що походить із узгодженості між вільними людьми. Ми всі свавільні, ми всі хочемо більше та краще, однак тільки в грі за правилами насправді можна отримати більше, агресія руйнує як особистість, так і джерело її добробуту. Саме тому найбагатші люди на наших теренах «у золоті голі», бо не мають ані стабільного ресурсу, ані захисту своїх здобутків. Цей захист неможливо здобути самою зброєю, самими «знайомствами», потрібні правила – однакові для всіх, на якому б рівні не знаходився громадянин. Ясно, що це ідеал, що всіх не ощасливиш і міра зловживань завжди буде, та завдання в тому, аби знизити зловживання до безпечного відсотка. І в цьому нам потрібна Незалежність.

 

Суспільна система в Україні ще далека від ідеалу...

Суспільна система в Україні ще далека від ідеалу…

Система українського суспільства ще… далека від ідеалу, тут нема про що сперечатися. В нас по суті нема в повному сенсі ані демократії, ані навіть капіталізму. Бо нема передумов їх у самому народі – перш за все. Нема «звичаю». Всі потрібні для світлого майбутнього якості ще тільки треба виростити. Віднайти щедрість душі, навчитися домовлятися і сумлінно дотримуватися укладених домовленостей. Саме так формується національна культура – в ході праці, в ході отримання досвіду на своєму ландшафті. Певної миті ми розуміємо, що жовто-блакитний прапор якнайкраще виражає наші інтереси – інтереси, народжені в процесі самостійної творчості. Ми розуміємо, що ці кольори, ці орнаменти насправді не мають стосунку до корумпованої бюрократичної машини на плечах рейдерів, що вони – наші, бо створені такими ж трударями, як ми. Роками ці кольори насичувалися мріями та надіями на волю і правду. Різниця в мовах та етносах вже не має великої різниці, бо всі ми опинилися в «школі незалежності», жорстокій, однак не без ефекту. Ми всі в одному котлі, цей котел історично склався Україною, тому саме українським борщем буде наша національна культура – строката, проте – смачна.

 

В Україні жоден регіон не без гріха. Один регіон випрасуваний за сторіччя фізичними та ідеологічними засобами, занурений в пострадянську абстиненцію. Інший регіон страждає на самозамилування та байдужість до подій в усій країні крім себе самого. Третій регіон проїдає залишки європейської слави, диктуючи форму національної культури всій останній країні. Четвертий мучиться спричиненою розчаруваннями пасивністю. В кожного з нас своя провина і своя біда. Проте подолати їх можна тільки в умовах хоч би на скількись суверенної країни, в культурному просторі без диктату «єдино вірного» вчення. Розбіжності не є причиною розбігатися попри видимість, створену викривленою інформацією і внутрішніми страхами. Саме зараз і саме тому нині настав час пробачати і відновлювати кредити довіри. Однак і це не робиться на раз, бо задекларувати легко – виконати трудно. Довго доведеться їздити одне до одного в гості, возити гостинці, влаштовувати толоки тощо. Мотивація проста – разом сила, разом зможемо досягти омріяного суспільства.

 

Якщо ви спитаєте мене, яку національну ідею я вбачаю для українців, я відповім: «Вільне життя та вільна праця на власній землі». Зрештою, це саме те, за що народ так довго бореться тут – за можливість спокійно робити в своєму уділі, отримуючи гідну віддачу від вкладених зусиль. Це запорука розвитку, інакше народ буде, немов деревце без добрива – жеврітиме ледь-ледь, не даючи плоду. Мир і свобода від тиранії та патерналізму – і є добрива для здорового і багатого суспільства. Стати таким воно повинно в результаті внутрішньої роботи.

KulturтектонікаПосполитеХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 16.04.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University