Персональний сайт Максима Холявіна

Над 無

Тіло моє, одинока тінь
на жовто-червоних хвилях
симфонії руйнації.

Звук, що руйнує форми,
лишаючи тільки світло,
лишаючи лиш любов
на останньому рубежі.

Під тобою розкриються раптом
страшні й захопливі глибини,
під золотавими лініями –
чорним поглинаючим масивом –
тоді схочеться тільки неба,
тільки солоду цього повітря,
перед тим, як покинуть сили,
і ти заснеш…

Лежи, води нас виносять,
цей Усесвіт завжди вагітний,
поки час є – надихайся вдосталь,
і додай в море солі з очей.

Коли ти – одинока тінь,
то не більше вже за кавалок надії,
і все життя вкладається в секунди
всередині.

Небеса ці – скажені, люті,
невимовно такі красиві,
уособлення всіх гарнот –
вища безцінність…

doomВелика Порожнечагра світладухекзистенціякосмосметафізикамиттєвістьмореМузиканебоприрода

Максим Холявін • 10.03.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: