Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Збіжжя

І що не день, година Х,
який порядок денний?
Дух стражденний дивиться униз,
і бачить – Землю,
і готов триматись,
у купчасте занурюючись тіло,
а проте – нема бажання помирати,
а проте – нема бажання йти,
хотів би деревом стояти і зростати
в свавіллі степових вітрів.
Тепер нема за що хапатись,
жодних ілюзій, соломинок чи гаків,
до болю вільний, злий, зарозумілий
і безсилий, не рослина – при дорозі пил.
Не припиняється мода на згин,
криваві плями досі у пошані,
героями стають лиш ті,
хто зайве мав життя віддати,
кому не жаль було узяти й відлетіти
в теплий вирій – сторінок підручників
з каплиць ієзуїтських книгосховищ,
так хочуть стати літерами,
я – натомість, збіжжям овочу,
квіткою веселою та непримітною,
четвірці-трійці бджілок рідною,
що гомін слави, гомін смерті,
що плин вогню під синє небо,
коли асфальт здійма кульбаба,
бетон з’їдає пліснява, ламають стебла,
вагітний полудень потягується,
гудить солодкий бубон над водою,
пурхають прудкі по скелях скельця,
і славить мить самотня флейта,
підказує тобі: «Співай, надійся…»

doomВелика ПорожнечаекзистенціяЗемляметафізикаМузикаприродарозчинення в просторі

Максим Холявін • 07.03.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: