Персональний сайт Максима Холявіна

Про користь інструкцій.

Ви скажете: «Блін, знову він шарманку крутить!» Таки кручу, визнаю. «На цім стою, не можу інакше». За сьогоднішніх умов розвиток вміння домовлятися і дотримуватися домовленостей стає тільки актуальнішим. Біда наша в тому, що гарно вміємо самоорганізовуватися за екстремальних умов, однак у мирні часи днем з вогнем не зшукаєш бажаючих приєднатися до соціальних ініціатив. Так, я перебільшую, за останні роки в Україні, на щастя, розвинувся певний рівень свідомості, зміцнів екологічний рух, активізувалися окремі територіальні громади, почали утворюватися ОСББ. Сякий-такий пішов діалог. Звісно, попри всі казуси економіки та політики. Та що поробиш, все одразу буває тільки в мишоловках, а соціальний процес вимагає більше часу.

 

Людина, на відміну органів, може виконувати непритаманні собі функції…

Кожній розумній людині відома «користь інструкцій», а точніше – правил гри. Суспільство схоже на організм, але більше воно все-таки гра, бо людина, на відміну від органів, може виконувати непритаманні собі функції, тобто вже має варіанти вибору. Так от, уявіть собі футбол без правил. То буде вже не футбол, а бійка з м’ячем. Виграє її не той, хто спритніше керує м’ячем, а той, хто може вхопити його (руками, так же зручніше!), розштовхати всіх останніх і покласти м’яч у ворота. Не факт, що це коли-небудь станеться, бо сильних і хитрих багато, поле швидше стане червоно-бурим від крові, а потім гра зупиниться, бо не лишиться гравців. Хто виживе останній – не матиме вже сил насолодитись своєю пірровою перемогою. Таке наше суспільство зсередини.

…але в американському футболі все одно є правила! (фото – howstuffworks.com)

А тепер уявімо собі ситуацію, коли одна команда грає згуртовано, в ній розподілені функції, кожен гравець знає, де він має бути і що повинен робити, а також знає, в якій ситуації необхідно вийти за межі «повноважень». В іншій команді кожен грає за себе і працює тільки на свою славу. Це призведе до штовханини і бійок за можливість забити між своїми, якою інша не омине скористатися, і таки переможе. Фактично, попри належність до одного кольору, самі «свої» гратимуть проти себе та соратників. Оце вже ми на міжнародній арені. Найцікавіше, що навіть найславетніший гравець команди сліпих егоцентристів, потрапивши до команди вчорашніх суперників, буде змушений коритися їхньому уставу, а слава його там нічого не вартуватиме. Бо тамтешні гравці знають механізм і ціну своїх перемог й не будуть поступатися нажитим добробутом задля примарних досягнень гостя. Вважаю, алегорії доволі прозорі. Ні? Ну то поясню…

 

Славетні гравці – це олігархи зі сподіваннями осісти з усім вибитим ресурсом десь у країні, яка грає за правилами і добилася сякого-такого добробуту. Там, типу, можна буде розслабитися і перепочити від заробляння активів. Однак практика показує, що за кордоном не надто дивляться в рота прийшлим, і хоча активи зберігаються, та от свобода діяльності й вплив суттєво підрізаються місцевим законодавством, котре, як не дивно, там цінують. Чому? Тому що ці вирвані зубами з пазурів історії та біології правила працюють на всіх присутніх, захищають кожного і надають кожному змогу жити своїм життям в міру наданих природою здібностей. Здавалося б, нащо комусь чимось поступатися? Чи не краще продовжувати нарощувати та домінувати одноосібно? Дивно, але ні – не краще. Свавілля дає надприбутки, тут питань нема. Але створена свавіллям ситуація навряд чи дасть утримати ті прибутки при собі. Недоброзичливих товаришів навколо досить: крупні економічні та політичні конкуренти, дрібні конкуренти, котрі можуть об’єднатися в крупну структуру, та, зрештою, обділений та ображений народ, жадаючий помститися за своє принизливе становище. Може, катастрофа не стається сьогодні, може, навіть її не буде завтра, однак вона рано чи пізно все-таки прийде. Насправді – прийшла, ось ми її переживаємо.

 

Правих по суті нема. А точніше, правота сьогодні нікого не рятує, тому що похитнулася ціла правова система. Шукаючи духу закону, підломили ту матеріальну частину, на якій трималися залишки його букви. І щоб віднайти порядок, доводиться транслювати ідею договорів. Закон – це теж договір – між багатьма соціальними групами, які хочуть жити і бути щасливими. Для них це змога не займатися весь час самим тільки виживанням. Це змога відвоювати собі час на такі насолоди, як мистецтва, приємна робота, спорт тощо. Без договору, за порушення якого передбачені санкції, все життя перетворюється на згадане вище червоно-буре футбольне поле. І починається закон між нами та нашими сусідами. Не можемо впоратися з місцем проживання, то як можемо хотіти впоратися з цілою країною? Ні, хапатися одразу за велике – безглуздо. Новачок не може з картингу одразу пересісти на болід «Формули-1», а тим більше одразу взути Шумахера, звісно, коли він не диво природи. Та от біда в тому, що ми з вами, на жаль, не такі вже дива, або ж специфіка нашої дивовижі не стосується політичного устрою. Отже починаємо потроху, з місця. З краю. Так легше перекидати пісок, так легше вчити уроки, так легше і світ змінювати.

 

Грати за правилами – не означає отримувати менше. Навпаки. Система правил і дотримання їх створюють гарантований результат. Життя – штука непередбачувана, тому будь-яка певність щодо успішності зусиль, а тим більше гарантії успіху – безцінні. Кожного разу, коли ми робимо щось на полі без правил – є висока вірогідність, що завтра на поле прийдуть кочівники-грабіжники і сплюндрують усе нажите непосильним трудом. Коли ж на полі є правила, і є поліція, що слідкує за дотриманням правил (отримуючи за те свій профіт) – кількість кочівників зменшується, гарантії ростуть і вже не гріх вкластися в роботу більше. Певна межа обсягів прибутку, звісно, буде, але виграш полягатиме в стабільності його. Ми не можемо щораз збільшувати порцію їдла без шкоди для економіки та здоров’я, однак нам хочеться їсти щодня. То на що працюємо – на велику миску борщу сьогодні в обмін на голодний шлунок завтра, чи може хай миска лишається середньою, а проте з’являтиметься на столі щодня протягом відміряних нам років?

 

Можливо, більшість читачів з цього списку вже і без мене усвідомлюють корисність цивілізованої соціальної гри, надивившись на більш успішні країни. То нехай усі викладені вище образи послугують засобом переконання тих, хто не надто охоче йде на діалог. Як не дивно, як не ідеалістично це звучить, але сьогодні відповіддю для нашого суспільства є саме праця на спільне благо, на благо кожного, тому що тільки так ми можемо захистити цілком собі егоїстичні наші наміри. Починати грати за правилами треба самому. Так, кидання сміття в урни, коли всі кидають його під ноги, – виглядає смішно та безглуздо. Але час і впертість роблять свою справу: бачачи силу твого переконання інші й собі підсвідомо захочуть до нього долучитись. Сортування сміття ще декілька років тому вважалося ідеалістичною маячнею, а наразі це сувора необхідність, усвідомлена багатьма. Не вірили також у прибутковість переробки, а тепер от потроху доходить, що звалища – це єдине завтрашнє джерело корисних копалин. Багато смішних речей знайшли відмашку, а на завтра отримали визнання. Сьогодні укладення договорів між мешканцями багатоквартирних будинків, приватних секторів міст і територіальних громад сіл теж знаходять скептичне цокання у відповідь, а проте екстремальні умови невблаганно наполягають на іншому.

 

Ок, далі йдуть технічні питання. З технічними питаннями: як, що, детальніше етц. – незмінно відсилаю до Школи юного кальмара Тетяни Монтян, книги суспільствознавця Елінор Остром «Керування спільним», а також до циклу статей професора МГУ Олександра Аузана «Інституціональна економіка для чайників» у журналі «Есквайр».

Картинки не тирені, всі із зворотніми посиланнями. Граємо ж бо за правилами. =)

KulturтектонікаВеликий егоїзмГармоніяГромадська ініціативаЕкологічний світоглядПосполите

Максим Холявін • 03.03.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University