Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Воля без напрямку

Вистачає волі, вистачає Пустоти,
Краси, на щастя, також вистачає.
Просто по старій дорозі уперед іти,
між соняхів і чебрецю, повз ковилу,
у край каміння та води у храмі неба.

Інколи я ладний вигадати бога,
поставити кумира і промовити: «Чувак!
Чорт забирай, це все настільки круто,
занехаяний куточок, осоружний рай!»
– і довго дякувати дзеркалу води,
перевертатися і пити колір неба,

стовбичить над горбами бабине каміння –
сідало крилатим душам із легень трави
над степом розпорошеним, дзюркочуть коники
і сарана, корови буркотять, ідуть сільські дівчата
мріють, куриво смердюче палять мужики,
на тлі пилюжному лищать автомобілі –

просвітлена ідилія, тяжіння абрикос,
блаженне сновидіння, зморена пора,
така вона насправді – Істина,
відпущена над вигин степовий ширяти,
я принесу гостинцем у сльозі крихтинку моря,
і ти відчуєш, як у теплому вині розтане горе…

Вистачає пилу, вистачає Сонця,
вітру і гіркоти вистачає теж.
Літа досить, і досхочу Осені,
Зима, правда, тепленька,
але все ж…

Велика ПорожнечаЗемляметафізикамиттєвістьнебоПриазов'ярозчинення в просторістеп

Максим Холявін • 28.02.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: