Персональний сайт Максима Холявіна

Учітеся, читайте… – про користь і шкоду освіти в сучасних умовах

Поки організм зайнятий боротьбою чи-то з вірусом, чи-то з бактеріальною інфекцією, запишу декілька узагальнених думок про події навколо. Не беруся за висновки, бо кількість повідомлень зусібіч величезна, а от якість лишає бажати ліпшого. Якраз про це натомість і піде мова.

 

Наразі ми переживаємо перше століття після впровадження загальної освіти населення. Досі освіта була точковою і належала здебільшого парафіям місцевих церков. Однак з ХХ століття почалося поширення загальноосвітніх шкіл на базі природничих наук. Між іншим, запаморочливі успіхи матеріалістичного підходу до науки у вигляді шаленого технічного прогресу поселили в голові сучасної людини невеличкий комплекс бога. Мовляв, за допомогою науки та технологій я можу все, я найрозумніша та взагалі найкрутіша істота на планеті. Біс його знає, чи насправді це так, але фішка полягає в поширенні подібного світогляду не тільки в головах високоосвіченого люду, але й у головах будь-кого з мінімальною освітою. Якщо нам не пощастило мати достатньо прозірливості, то цінувати щось ми можемо тільки у разі неабияких інвестицій у здобуття того «щось». Легкість отримання інформації створила занехайливе ставлення до роботи з нею. Мовляв, «навчився я читати і писати, а ще складати 2+2, і от уже експерт, і що то ти мені торочиш, сам тобі я можу розказати!» І чим ширше ставала система освіти, тим менше учні цінували її плоди. Ситуація свині під дубом з байки Крилова повторюється вже у масштабах усього населення країни. Сьогодні, в добу шаленого розвитку тепер уже Інтернету, журналістика стала розмінною монетою в руках кожного, хто отримав безкоштовний канал масового поширення повідомлень (спочатку то були блоґи та ЖЖ, тепер – соціальні мережі). Засобом маніпуляцій з громадською свідомістю вона стала ще раніше.

І отепер, споглядаючи інформаційний вимір українських подій, можна зробити висновок, що ніяких достеменно істинних висновків зробити неможна. Можна, звісно, зробити певні узагальнення, проте в точності описати ситуацію нема змоги. Перш за все, тому що ми повністю перейшли в простір маніпулювання. Хто скаже, який дописувач приховує чи перебільшує? Яке джерело достовірне, а яке – працює на користь однієї зі сторін конфлікту? А за чиїм повідомленням, що «знайомий знайомого одного близького знайомого знайомого» сказав про те-то й те-то, – правда, а за чиїм – просто «вкидання»? Нам почало здаватися, що майбутнє журналістики за блоґами, але тепер видно, що та купа уривчастої, сирої інформації, яка поступає навіть від очевидців подій, не годиться для когнітивних потреб громадян. Можливо, ми і вступили в епоху, коли освіченість на ринку праці поступається талановитості, однак одна потреба залишилася незмінною – потреба в професіоналізмі та чесності працівників ЗМІ. Як у сфері економічних відносин від відсутності правил страждають навіть сильні гравці, так і в сфері поширення інформації через шум рівно страждають всі учасники суспільного процесу. Ніхто ж бо не може втямити, що насправді відбувається, де закінчується маніпуляція, проплачена конкурентами, і де починається дійсність… Отже, потреба у чесних та професійних ЗМІ нікуди не ділася. Інформаційна війна, так само, як і звичайна, по собі полишає тільки завали брехні чи півправди, з яких ніхто не може дістати собі пряник.

 

Втім, так чи інакше, а наразі нам треба вчитися користуватися молотком для забивання цвяхів замість розбивання голів. Загальна освіта в нас є, однак побічний ефект «комплексу бога» треба долати. Не сама тільки інформація важлива, але й уміння добувати її, обробляти та правильно користуватися нею. В тому й проблема освіти в нову епоху, що більше неможна обмежуватися передачею величезного масиву відомостей. Треба вчити(ся) думати. До того ж – від початку, змалку. І вже не той вважатиметься крутієм, хто тільки дізнався багато, а той, хто зміг правильно всіма тими даними скористатися. Насправді-то і виграють саме такі, дістаючи ймення «хитрих та підступних». Що ж, мабуть-таки буття диктує таку свідомість, що виживати ліпше шляхом пристосування своїх обдарувань до суворої дійсності. Та от ми з вами сьогодні бачимо – сама сувора дійсність потребує змін, інакше не стає ніякого обдарування, щоб у ній вижити. Ми втрачаємо всі можливі профіти, коли граємо без правил. А граємо так, знову ж, через самовпевненість, поселену де в чому вмінням читати і писати (окрім спроможності розтрощити комусь череп вагою кулака), яке нібито дозволяє нам слати під три чорти ту інтелігенцію (аристократів бо вже послали). Кожному невігласу варто затямити: аристократ покладав на себе велику відповідальність не тому, що був дурний і не усвідомлював своєї влади, а якраз тому що дуже добре її усвідомлював, а ще – бачив можливі наслідки зловживання нею. Знання – сила, поінформований – озброєний. Однак безграмотне використання сили і зброї підводить нас до ядерного апокаліпсиса. Мертва корова з’їдається швидко, а життя, як не крути, триває значно довше, тому варто не викачувати насухо з бідної тварини молоко, а дати їй нормально пастися. Справа вдячна, можна не сумніватися, Природа завжди віддячує за дбайливе ставлення до себе. 😉

KulturтектонікаЖурналізмКонфліктологіяПосполитеПотік свідомостіСофізм

Максим Холявін • 27.02.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University