Персональний сайт Максима Холявіна

Місяць над вершинами гір. 01.02.14

Близько двох років я «йшов» на концерт Un Ryuu 雲龍 через несприяння обставин. Однак, учора нарешті дійшов, а отже дорога не була марною. Саме в час, коли це було найбільш потрібно, коли оточили імла і сутінь, над світом зійшов Місяць. У лихоманні часи так важливо знайти острівець тиші, змогу прояснити голову і заспокоїти серце. Тому концерт став справжнім подарунком. Програму майстер підібрав не просто так, а в резонанс до неспокійних часів на нашій землі. Щоб над імлою та сутінню сучасності зійшов Місяць, символ просвітлення і горішнього спокою та осяяв усім шлях.

Хонкьоку – непроста музика. Навіть якщо не враховувати потужне духовне підґрунтя, її виразність знаходиться за межею знайомого нам мелодизму. Складні тональні палітри, незвичайні способи звукового оздоблення (постукування – таба-не, потужні дмухи без нот), протяжність та світла меланхолійність – творять музику з глибоким медитативним ефектом. Навіть якщо ви не практикуєте дзен і не знайомі з техніками медитації, звук сякухачі, як мінімум, – заспокоїть вас, як максимум – створить всередині творчий, прояснений настрій, зігріє подібно до філіжанки гарячого чаю (який, доречи, також є одним із невід’ємних атрибутів японського дзен-буддизму). Хоча розуміння хонкьоку не приходить одразу, чим довше ти слухаєш, тим глибше занурюєшся в звук, із плетива нот починають проступати образи: атмосфера гір, ночі, світло Місяця і мерехтіння свічок, аромати пахощів і спокійна зосередженість на бутті в його щонайбезпосереднішому прояві.

Людей зібралося небагато, атмосфера була надзвичайно дружньою та камерною. Слухачі сиділи на татамі, укрившись ковдрами від прохолоди (зима ця сильна, і проникла навіть через вікна та стіни), «Будинок чайного майстра» пригощав терпким зеленим напоєм у тонких чашечках. У півсвітлі тихо плив звук. Спочатку я намагався заспокоїти думки, що звичним шумом наповнили розум, але потім просто розслабився і відпустив їх. Нехай течуть, а за ними прийде чистий потік відчуття. І ось уже замість буденних спогадів попливли вірші, різні філософські висновки, як ті маленькі іскри в догорілім вогнищі. Згадується місце із “Космічної одісеї 2001 року” Артура Кларка:

 

Капсула продовжувала поволі обертатися, і очам Боумена відкрилося нове, ще дивовижніше видовище – величезне червоне сонце, значно більше за Місяць, як його бачать з Землі. Боумен міг вільно дивитися на нього; судячи із забарвлення, сонце те було не гарячіше від жаринки. Деінде по темній багровій поверхні текли яскраві жовті ріки, палаючі Амазонки, звиваючись на десятки тисяч кілометрів і гублячись в пустелях сонця, що вмирає.

Вмирає? Ні, це було хибне враження, підказане людським досвідом і почуттями, народженими барвами земних заходів та мерехтінням жаринок в комині… А ця зірка пережила полум’яне шаленство юності, за декілька швидкоплинних мільярдів років пролетіла через фіолетову, синю і зелену ділянку спектра і нині вступила у вік стійкої, спокійної зрілості, тривалість якого важко було навіть уявити. Все, що відбулося в її минулому, – менше тисячної долі всього, що чекало на неї в майбутньому. Історія цієї зірки тільки починалася.

Життя, так чи інакше, є броунівський рух. Інтелект накидає на нього сітку такого собі «магнітного поля» у намаганні структурувати біг молекул, однак міра випадковості, непередбачуваності все одно завелика. Музика і філософія можуть і не дати нам конкретних відповідей на конкретні питання, однак вони допоможуть нам знайти їх самотужки. Флейта дме на колоски нашого нейронного поля і ми відчуваємо хвилі тепла. Зігріта та ясна свідомість ефективніше вирішує проблеми та й просто гарно почувається. На хвилях музики можна легше знайти кращу відповідь на сакраментальне питання: «І що ж із цим усім робити?»

Оскільки гості з Харкова трошки заблукали і не встигли до початку, Un Ryuu виконав «бонусний» хонкьоку для них. Після виступу неможливо було просто встати і піти. Вколисана затишком, гостинністю і глибокою музикою душа просто відмовлялася командувати тілу вставати і йти. На щастя, майстер розповів про весінній концерт, обмінявся з учнями враженнями про минулорічний березень, розказав історію про реставрацію флейти, і так потроху я разом з присутніми повернувся до більш звичного ритму існування. Це було наче пробудження, повільне і солодке. На душі не лишилося й сліду важкості, втоми, тільки спокійний солодкий тік, такий схожий на терпку солодощ хорошого чаю.

Після концерту. В центрі – майстер Un Ryuu 雲龍.

zenЖива музикаМузичнеСякухачі

Максим Холявін • 09.02.2014


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University