Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Заїр

Чорне дзеркало, приховані абстракції
виходять на поверхню, збуджені зневірою.
Усі філософи давно розповіли – так треба,
це трохи обнадіює, хоча нічого не полегшує.

 

Ніхто за тебе не пройде ці кроки –
в фіолетовому мареві агресії гірської,
ніхто за тебе не зжує чортополох,
ніхто тобі не принесе солоний запах моря
на словах.

 

…Ти озиралася не раз попереду, Царице,
крізь піт не раз я намагався роздивитись риси,
і отепер побачив трохи: на секунду кучері
та щоки промайнули, серце стиснулось:
я бачу! – погляд вабив за собою крізь епохи,
крізь мільйони років тисячі розкиданих таких,
і набагато більш величних, значно менших,
ми називали всі тебе Любов’ю,
але ніхто не тямив достеменно,
що ти є насправді, як тебе пізнати,
чи можливо ухопити полог твій
на троні, в глині, на траві чи на хресті,
в пустелі? Час минає, ти ідеш попереду,
ми в тіні ховаємося, стомлені чеканням і шляхом,
але… але ти все-таки від часу озираєшся,
то може ми колись таки дістанемося моря?..

Обкладинка книги – Владислав Єрко

http://grooveshark.com/songWidget.swf

doomВелика Порожнечагра світладухекзистенціяЗаїркосмоскоханнямістикамедитаціяметафізикамиттєвістьМузикаприродафілософія

Максим Холявін • 13.01.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: