Персональний сайт Максима Холявіна

Без назви. Візії

Маленькі камінці тікають із-під ніг,
немов прудкі та дикі кошенята.
Я здіймаю очі й бачу неба схил,
швидше-швидше, окрай слів
тікає поміж трав і стін найголовніше –
мій Заїр.

 

Я не знайду йому віршів,
коли зникає геть за рогом
божественної сукні полог,
душа проводить язиком по оку –
злизує з зіниць світлину, ще вологу,
і хміліє…

 

Тканина тягнеться, куди ведуть мости:
у лабіринт занедбаних світів,
де лінія тонка означила межу
між цегляним життям й зеленим лоном,
подекуди немає вже межі,
на сон

 

так схоже все навколо,
у серці міста потаємний сад,
мабуть отут початок підсвідомості
себе самого тут межа,
куди летять стежки нерівні
й ваблять?..

 

Вслід піти, і загубитися потроху,
може, зникнути, а може, просвітлитись,
але дійти – дійти додому,
поставити в кінці абзацу кому,
і подивитись

 

у прозоре…

Велика ПорожнечаекзистенціяЗемлямістикамедитаціяметафізикамиттєвістьМузикаприродаспогляданняУрбанавтикафілософія

Максим Холявін • 06.01.2014


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: