Мати більші долоні,
більше зерна – більше тепла,
більше світла від шкіри,
такого потрібного
інфрачервоного
світла…

На чоло утомленого Друга,
на плече засмученої Подруги,
у серце Коханій Дружині –
п’янкого тепла
у прекрасному ярому світі
під гронами синіх зірок,
під фортецями хмар,
на пожухлій осінній траві,
на піску і солоній воді,
коли луна кричить ген за край,
коли картина спливає,
і нічого вже ближче нема…

Мати більше в крові Сонця променів,
пролитися хмелем тонким
по губах обіцянки трикрап’ям,
по волоссю маленькими вольтами,
тоді вже не холодно тут,
перед диким відчуженим обрієм,
прокладати пунктир по білому.

Напишіть відгук