Персональний сайт Максима Холявіна

¿

На верхівці цієї гори
ми дійдемо вищої байдужості,
за якою вже порожніше
навряд чи знайдеться щось.
Так побачимо тіло життя
без прикрас й кольорових скелець,
зрозуміємо, що воно схоже
не на лінії Мікеланджело,
а на чергову безформну брилу
з галереї актуального мистецтва.
Здається, навіщо далі,
ось уже самий край Землі,
нас засліпить яскраве світло
за переступом наших тіл.

Аж виходить за краєм грань,
світло в очі злітало від снігу,
і насправді шляхи не закінчаться
на великій цій стрічці Мьобіуса.
В оцій точці усіх порожнеч,
в пустоті внутрішніх порожнин
здійме вітер примарний свист,
і у ньому зажевріє сенс.
Нагорі небагато розкошів,
а однак від того вагоміше,
коли я обійму твої плечі,
повстяну покладу на них ковдру.
Нам вогонь із запасу хмизин
створить видиво і тепло,
знак питання відпустить тиск
і на скронях осяде мороз.
Сяйво зорь протне оксамит,
кінчик чай обпече язика,
ми забудемо всі слова,
обміняємо їх на сни.
Унизу лишаться міста,
їх повільний засніжений плин,
перемішаний калейдоскоп,
електромагнетичний лабіринт.
Викрикує в простір: «Що?!» –
безупинний логічний потік,
ти не слухай сьогодні його,
знак питання не так бо стоїть.
Ти просто сиди і мовчи,
ти вслухайся у біг шумів,
все це просто музичний мотив
серед Будд і білкових споруд…

Велика Порожнечагра світладухекзистенціямедитаціяметафізикаМузикаприрода

Максим Холявін • 22.09.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: