Персональний сайт Максима Холявіна

Диптих

かたつぶり そろそろ登れ 富士の山

小林一茶

І.
В дощ ходи між крапель,
по межі тіней ходи,
ввечері та вранці,
обертайся, вісь на 360,
пропускай вітри між пальців,
і пісок, у косах місяць,
сонце в бороді,
стопами хвилі,
головне – межи рядків.
Не звіряйся зграям літер,
не кажи, співай без слів,
витягай з повітря голос,
з листя – чай,
присвяти нічому танець,
всьому все віддай,
вирости гірлянду з квітів,
зірку на чолі,
раптом яви як не стане –
завжди є ще сни.
Небо світиться червоним,
руки тягне догори,
обертайся, вісь навколо,
в іронічній світла грі…

 

ІІ. 簫
Мудрецю життя – взаємний білий дух,
немовби полотно, воно безмовно
просить фарбу: сльози, сім’я, кров…
Не намальований ще бачить ієрогліф він
між ним і полотном, у просторі думок.
Дощі впадуть – дістане парасолю,
здійметься хвиля проти – вийме меч,
у музиці життя примхливий стрій,
співає хор складний хорал і він…
Біліє безкінечність полотна, але
потрібна лінія – навести почуття,
і, часом, етикет буття питає гуку,
трохи солі страві до снаги,
і, часом, ся з небес спускають холоди,
вкладаються сніги ґрунтами – до весни…
так, може, і не треба те насправді –
із вітру діставати голоси,
не треба все, але ж воно так гарно
кружляють білим кольорові сни…

інстинктибезбожжявітерВелика Порожнечагра світладзендухкосмосмістикамедитаціяметафізикамиттєвістьМузиканоосфераприродарозчинення в просторісаторіспогляданняфілософія

Максим Холявін • 22.09.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: