…ти бачиш на обрії чорну шрапнель,
ця мить лиш відтяжка, щаслива секунда,
[море і сонце, блакить розкидає обійми,
повітря в легені тече водоспадом,
ти вільний і хмари затвердять політ,
додаси трохи солі у цю атмосферу…]
всміхнутися встигнеш, а потім поруч
залізні уламки здіймуть мертвий свист…
Один, два, три, десять, п’ятнадцять – за одним,
[далекий, близький, двір, екран, сходи, дах…]
униз і униз, в порох, пил, попіл, прах,
небуття розрізає шаристу реальність,
білок розсипається, як феєрверк.

Напишіть відгук