Персональний сайт Максима Холявіна

Останнє світло танцювало на асфальті,
на полірованому тілі скалками блищало,
в зіниці розчинився клаптик світу
мультивітамінною пігулкою.
Хмільні невидимі в повітрі хвилі
розбурхують німу душевність,
бо я навряд коли знайду вербальні відповідники
до почуття від світла на затертому асфальті.

 

Так сталося – живу у місті, до якого не вертаються,
ще трохи, і присвоять статус залишенця,
а як на мене, то все дуже вдало склалося,
хоч і сліди усіх минулих мають аромат полину тлілого.
У бік вогнів за обрієм далеким душі їх полинули,
між стінами та вікнами там безнадійно загубилися,
а я сиджу й перебираю чотки неба різнобарвного, порожнього,
переді мною трави і розбиті речі колихаються.

doomВелика Порожнечагра світлаекзистенціяЗемлямедитаціяметафізикаминулемиттєвістьосіньстепУрбанавтикафілософія

Максим Холявін • 27.08.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: