Персональний сайт Максима Холявіна

Присвята

Олексію Величко

Він пройде в білому по білому камінню вулиці
під білим Сонцем і кривавими дахами,
він вип’є чаю чорного, неначе космос той,
дивитиметься на п’янку блакить,
що ніжно так перетікає в море
і пестить око вовною на гребенях,
стареньке радіо в ту мить заллється хрипко оперою,
він з глибини душі попросить: «А зробіть гучніше!..»
Так літо узбережжя італійського
лишило карб в його очах задумливих,
він дихає повітрям нетутешнім,
римовано червоне венами хвилюється –
туга струна кохання й гострий знак питання в небо простягає руку –
там, на хмарі, бог!
але ж блакитні небеса насправді – дзеркало…

Алексею Величко

Он пройдёт по белой мостовой
под белым Солнцем и кроваво-красной черепицей,
он выпьет чаю, чёрного космически,
в пьянящую вглядится синеву,
что нежно так перетекает в море,
ласкает глаз на гребнях пухом,
старенькое радио в тот миг зальётся хрипло оперой,
из глубины души попросит: «А сделайте погромче!..»
Так лето побережья италийского
оставило печать в глазах задумчивых,
нездешним воздухом он дышит,
рифмовано по венам красное волнуется –
струна любви тугая и вопроса знак протягивает руку к небесам –
там бог на облаке!
но синева небесная на самом деле – зеркало…

Музикаприсвята

Максим Холявін • 16.07.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: