Малювали мрії на плакатах,
звісно, брехали, зганяли в загони,
вели на війну,
і вони не могли споглядати життя,
приречені на біду,
і вони не могли кохати жінок,
любити братів,
летіли покосом за ґрати,
хто відмовився йти.
 
Нам сьогодні лише фотографії
й пара легенд,
нудні літери в кепських підручниках
і погані вірші-епітафії
на дешевий шкільний стенд.
Ми нічого не пам’ятаємо,
ми не в змозі читати землі
підозріло солоний запах,
поміж інших його відрізнити,
під розлогими феєрверками
із червоних зірок,
над блакитними хвилями світла
подарунків китайських рабів,
вуха наповнені ватою
нафталінових гімнів на тлі
невтримних зівків. Плакати
закликають arbeiten з пітьми,
і здіймає меч Родина-Мати
над тестікулами синів,
нас несе маскарад хороводом,
і помре, хто спитає – куди…
 
…уклоняйся білим чолом
тільки чорним грудям землі,
бо насіння за нас чесніше
імовірніше проросте,
ніж здійсниться плакатне слово
пусте.

Напишіть відгук