Персональний сайт Максима Холявіна

Гігант зітхає

Рвав зубами й пазурами вітер
на шмаття йому відданий на поталу камінь,
велетня, кимось колись невідомо навіщо зведеного.
Осипалися м’язи друзками, бриніли склом гіперболічним,
піском понад пустелею стогнали,
витиралася під натисками міміка,
очами розбігались тріщини,
а потім не лишалося і зморшки,
страхітливо рівною поверхнею
спливали контури божественного тіла…
 
Буревій невпинно струменів,
лютував і мармурове м’ясо рвав,
хоча й не мав ненависті у серці,
тік його під життєдайним сяйвом
плів космічні візерунки із часток,
для глядачів-зірок, затятих хороводоводів,
і велетень стояв під пензлем неймовірним крихтою.
 
Його акрил небесний майже змалював,
загусла вигинами стертими олія,
він майже вмер, у себе на очах вмирав,
але, але, але, але…
 
Лишилася остання брила,
в лотосі, з невидимою флейтою,
звук у камені розтрощенім бринів,
спливаючи з вуст велетня в порожні небеса елегією,
очі примружені останню мить розклали полем вічності,
а час – то океан із вирами магічний,
у ньому він летів, утративши надбання,
натура дасть спочатку, потім – забере,
злетіло порохом і попелом усе –
лишилося зітхання,
на плечі вітер взяв його –
підкинув і несе…
 
Питання не «чи будеш?» –
«як?» – питання…
дюнами танцює пісня
серед скелетів храмів.
 
http://grooveshark.com/songWidget.swf

doomінстинктивітерВелика ПорожнечадухекзистенціяЗемлякосмосмістикамедитаціяметафізикамиттєвістьнебоприродарозчинення в просторісаторісмертьфілософіяхрам

Максим Холявін • 15.04.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: