Повзе караван, а пісок танцює,
вирує Сонце, мружаться люди,
повзуть потихеньку собі верблюди,
полощіться вітром тканина одеж.

 

Повзе караван – довга смужка в морі,
в червоному морі вечірньої меси,
фіолетові тіні – відьомські чресла,
верблюже око за ними стежить.

 

Повзе караван повз міста та рештки
рожевих соборів колись високих,
тепер тільки шпилі стирчать одинокі,
зсудомлені пальці до неба – вежі.

 

Повзе караван, ззаду цятки темні –
сліди, наче цокіт секундної стрілки,
ані ґанку тобі, ні причілку,
і твоє тільки вогнище на безмежжя.

Напишіть відгук