Персональний сайт Максима Холявіна

Цариця Сакартвело

І.
Мені вітання привезли з казкової країни Сакартвело,
я подумав: «Боже, але скільки там проблем –
благословенні ті терени прямо в лоні неба
проростають квітами, проте ще сніг на них…»

 

Чурчхела і вино, хурма сушена, музика –
душа і плоть разом сплітають візерунок,
такі смаки, така сувора благодать і стільки крові
в скелях, наче зморшках на чолі старого горця…

 

Ти ще сама себе питаєш, Сакартвело,
себе шукаєш в сутінках розлогого світанку,
ще молишся непевно у церквах прадавніх,
але з тобою гори, і в глибинах їх завжди горить вогонь.

 

ІІ.
Вогонь горить, і серце світить,
кров кипить, штовхає м’язи,
якщо філософ має танцювати,
твій один з найбільших є.

 

Цього не записати, не гарантувати,
не забезпечити, бо навіть гори ходять,
нам доля всім ловити мудрість із повітря,
ростити плід з мозолистих долонь –

 

як буде, так і буде, дівчинка-життя до тебе підбігає,
всміхається і просипає пелюстки на голову,
здіймаєш очі – спереду вівтар, дід кам’яний
з медових сутінків наче киває схвально.

 

Ти підіймаєшся з колін, ідеш назустріч ранку,
бринить хвилястий горизонт, і десь чабан
затягує благословення пісню,
вітає Сонце і смакує новий день.

географіямолитваранокхрам

Максим Холявін • 03.03.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: