Персональний сайт Максима Холявіна

Quo vadis, Mariupolis?

Азов

2012 рік більш ніж наочно показав, що в житті Маріуполя настав період змін. Схилившись на бік оптимізму, можна навіть припустити, що то «початок нового етапу», як люблять казати на урочистостях. Проте розслаблятися рано, бо постає неминуче і важке питання: а куди, власне, далі? Металургія більше руйнує місто, аніж будує, до того ж сама по собі потрошку конає від сумнівного менеджменту, а от альтернативи в місті в зачатковому стані, одразу не перестрибнеш з одного на інше. Неможна, однак, забувати, що місто будувалося на основі торгівлі, рибальства та агропрому, металургія підтягнулася вже згодом і на хвилі часу нагодувала Маріуполь стероїдами, що тепер неабияк б’є по його печінці. Повернутися до основ, злізти з індустріального дивану та почати займатися економічною фізкультурою – важко. Спробуємо трохи поміркувати і зрозуміти, від чого і як нам танцювати.

 

Туризм і рекреація.

Першим пунктом у списку можливих економічних альтернатив у нас зазвичай ставлять туризм. Сякий-такий, але він є навіть за нинішніх умов, а якщо нам помитися та причепуритися, то й поготів. Про миття зрозуміло – треба нарешті припинити труїти море, бо воно є корова жирніша стократ від найжирнішого заводу. Але як чепуритися? Є пропозиція побудувати підземний фунікулер в якості об’єкта цікавості, який до того ж можна оздобити брендами міста тощо, а заразом і ТРЦ різні побудувати. Можливо, в тому і є резони, але  є «але»: туристи, звісно, шукають цікавинки, але їх не надто цікавить саме метро, тим більше, якщо місто тяжіє до рекреації, а якщо метро вставити в місто зараз – отримаємо смішний контраст між нетрями по той бік від пишних будинків у Центрі та гламурними об’єктами, як то фунікулер та ЦУМ. З’ясувалося, останньому хотіли прибудувати другий корпус на 25 поверхів. На це один знайомий сказав з підійнятою бровою: «Вони збиралися переселити туди весь Центральний [ринок]?» Бо навіть існуючі чотири поверхи ЦУМу а також два з цоколем у ТЦ «Обжора», що в парі кілометрів, не заповнені. До того ж, опора в подальшому розвитку лишень на цей об’єкт загрожує нам зі стероїдів злізти на фаст-фуд і потонути під хвилею брутального споживацтва, що будь-яке місто перетворює на один величезний ТРЦ, позбавлений унікальності, на втіху хіба що падким на стрази провінціалам. Тягатися в цьому марафоні з великими містами не тільки безглуздо, але й шкідливо.

 

Не беруся розписувати банальну необхідність адекватного функціонування необхідної для туризму інфраструктури: нормального транспорту, нормальних готелів, чистих вулиць та пляжів, впорядкованої торгівлі, адекватної роботи правоохоронних органів. Людина подвійно цінує місце, де вітають охайність і можна почуватися хоча б у відносній безпеці. В цьому сенсі варто зазначити досвід Грузії, де відбулася масштабна реформа правоохоронної структури, люстрація та перетворення міліції (служби силової охорони держави) на поліцію (службу, яка здійснює правоохоронні послуги на основі суспільного договору), поліцейські патрулі справно контролюють вулиці, до них можна звернутися з проханням підказати дорогу або навіть проводити тебе до певного місця і не нарватися у відповідь на грубощі. Звісно, реформу силових структур з одного міста не проведеш, але коли правопорядок стане ще однією запорукою економічного успіху (а отже, зростання виплат), з’явиться зацікавленість самих правоохоронців якісно виконувати свої обов’язки.

 

Бульвар 50-річчя Жовтня

Нещодавно я гуляв з Дружиною вулицями Старого Маріуполя. Він не дуже великий, тому сприяє неквапливим прогулянкам, а тиша та невелика кількість людей навколо зцілюють душу, втомлену шумним мегаполісом. Вулиці Маріуполя дуже зелені, на Лівому березі вони просто пухнуть і вибухають зеленню, особливо в оксамитовий сезон між весною та літом. Гарноти в місті сполучаються із відчуттям затишку та спокою. Сьогодні занедбані, деякі куточки за умови піклування та уваги обіцяють стати дивовижними місцями для відпочинку. На цьому й варто зосередити увагу – на  розкритті вже існуючих потенціалів та відновленні розгублених багатств.

 

 

 

Наведу перелік гарних об’єктів та місць:

  • Комсомольський бульвар– справжня цілина культурного простору, нині занедбана. Маємо там:

    Захід Сонця зі східцевого узвозу

    • унікальну алею вздовж схилу Приазовської височини, де відкривається прекрасна панорама на море;
    • два узвози – Орджонікідзевський та сходи, які можна перетворити на перлини архітектурної думки.

    Оздобити простір невеликими скульптурами, художніми клумбами, альтанками, сповитими квітами, і бульвар оживе

  • Приморський парк – якщо зробити справжню реставрацію зони відпочинку, відновити існуючі доріжки, але не чіпати при цьому унікальну атмосферу «лісу в місті», Приморський парк перевершить легендарний нью-йоркський Central park. До мене доходили відгуки іноземців, що дивувалися та втішалися цим «лісом». Тому нехай цивілізації буде своє місце, а Природі – своє.

    Приморський парк

  • Початок вулиці Торгової біля схилу – там досі є залишки колишньої алеї, ростуть деревця, варто тільки перемістити смітник, відремонтувати доріжку, навести освітлення та поставити перед схилом середніх розмірів (щоб не затуляв вид) пам’ятник усім народам, хто стояв біля витоків міста – вже стане більш ніж весело, а як при тому ще й фасади навколишніх будинків довести до ладу – ціни місцю не буде.
  • Узвіз і будинок доктора Гампера – це єдиний такий у місті зразок неоготики в архітектурі, будинок міг би перетворитися на комплекс художніх майстерень, а вулиця – ще одним затишним та живописним куточком Старого міста.

 

Гімназія Ґіацинтова

І це тільки на скид, я не беру до уваги загальновідомі перлини Маріуполя, як то ампірні будинки на Театральній площі, які непогано було б відреставрувати, щоби добитися архітектурного резонансу з комплексом по той бік площі, нині відреставрованим «Азовінтексом», модернові споруди в Старому місті: 1-й корпус ПДТУ, колишню духовну семінарію, ПТУ №3, гімназію Гіацинтова, Індустріальний технікум. Загалом – кожна вуличка по обидва боки проспекту Леніна (а колись вулиці Великої, а ще колись – Єкатерининської) – має свої принади, приховані під шаром покинутості. А Лівий берег може похвалитися алеями, затишними вулицями, повними дерев, Міським палацом культури, двома парками та сквером, згаданим вище Комсомольським бульваром. Іллічівський район має великий парк ім. Гурова з набережною біля рукава Кальміуса, де тренуються маріупольські кінники та проходять різні спортивні змагання, та ім. Петровського, повний квітів, із затишними доріжками та природним джерелом – Криницею, нині у формі бювету. Приморський

Індустріальний технікум ПДТУ

район має вже названий Приморський парк, а також видовий майданчик на Алеї слави, нещодавно реконструювали площу біля морвокзалу, в народі відому як «стрілка». Розгорнутися думці є де, є з чого починати.

 

До всіх цих місць можна прив’язати біографії видатних маріупольців з минулого, дбайливо зібраних краєзнавцями, зокрема, Львом Яруцьким, Сергієм Буровим, а також співробітниками Краєзнавчого музею, зокрема, Раїсою Божко, – та сучасних персоналій: художників, музикантів, літераторів. Нещодавно почав роботу Музей імені одного з найвидатніших наших земляків – художника світового значення, учителя Ніколая Реріха, Архипа Івановича Куїнджі. Всього декілька там є оригіналів, невеличкого формату, останнє – якісні репродукції, однак атмосфера Музею не поступається київським, дозволяє глибоко відчути потужність генія, тому варто замислитися про те, щоб дістати грант на викуп деяких оригіналів. Це стало б іще однією цеглинкою в туристичну привабливість міста.

 

Грецький культурний центр

Чому ці речі важливіші за амбіційні проекти? Тому що перш за все туристів цікавить усе ж таки море та рекреаційна інфраструктура: пляжі, пансіонати, санаторії. Гарніш за все в доважок до морського відпочинку йтимуть екскурсії по вартим місцям, повних не тільки розваг для тіла, але й духовних принад. Люди на позір не беруть культурне частіше просто тому, що мало хто думає їм це дати. Однак, наприклад, у курортному Моршиніпопулярністю користуються не тільки традиційні розваги, але й екскурсії по природних об’єктах, карпатських полонинах і верховинах, поїздки в монастирі, до цілющих джерел. Крім того, якщо не задати напрямок туризму на культурний відпочинок, то ризикуємо перетворитися на гігантську пивничку на березі моря. Не надто приваблива перспектива з екологічної душогубки перетворитися на публічний дім. Одна погана репутація легко може змінитися іншою. Це дуже схоже на підходи до економічної діяльності: можна нашвидкуруч звести кіоск задля швидкого прибутку і зникнути в невідомості, лишивши тільки сірий слід в пам’яті людей, а можна займатися бізнесом як творчістю, вивести фірму в топ, завоювати репутацію солідної контори, до якої звертаються протягом часів.

Дім архітектора Нільсена

Ефективніше та солідніше за все виходять проекти, в які вкладено душу та зусилля, які розвиваються природним шляхом, без допінгу, без лихоманки за прибутковістю. Тому й туристичний потенціал міста треба «виростити», забезпечити солідність міста. Тоді відпочинок у Маріуполі зможе успішно конкурувати з Одесою та Кримом, з перевалочного пункту до сусідніх сіл місто перетвориться на справжній туристичний центр.

 

А якщо вже зовсім замріятися, то можна уявити, як «Азовсталь» перетвориться на найбільший у світі сталкер-парк з можливістю гри в страйкбол. =)

 

Виробничі фічі.

Міста славляться своїм товаром. Найперший і найвиразніший приклад: львівська одержимість кавою та шоколадом. У Маріуполі вже певний час функціонують два найпопулярніших львівських франчайзинги: кав’ярня «Золотий дукат» і «Львівська майстерня шоколаду». Можна їх любити чи не любити, однак вони є, і вони чудово репрезентують місто в уяві споживачів. Нашим теренам варто обзавестися подібними трендами. Ось тут наперед може виступити славнозвісна грецька кухня, де старий знайомий чебурек стає витвором кулінарного мистецтва, а за ним стоїть довгий ряд страв з екзотичними назвами та видатним смаком. Взагалі дивина, що досі великого розвитку набули тільки турецька шаурма, узбецька випічка і різноманітні денаціоналізовані слойки/пончики, а от пласт грецької кухні лишився осторонь.

 

Маріупольський порт

Відродження рибного господарства у морі, позбавленому регулярного забруднення з боку металургійних комбінатів та можливих викидів порту, дозволило б експериментувати з рибними стравами, створюючи неповторну приазовську кухню. Незгірше за суші.

 

Ми знаємо смак та якість бердянського хлібу. Зазначу, що в столиці знайти смачний хліб важко. То чому б не пекти хліб, про який заговорять по всіх усюдах? Для цього необхідна стабільність агропромисловості, озеленення технологій для збереження плідності чорнозему та якості врожаїв. Одна необхідність чіпляє іншу, поступово вимальовується картина всіх потрібних змін у господарстві задля досягнення стабільності та гармонії.

 

Як?

Хазяйнувати будь-де можна брутально і гуманно. Брутально – значить перетворювати місто на саме лише джерело прибутку, не маючи до нього жодних сентиментів. Так досі хазяйнували промислові менеджери, що зрештою вилилося в екологічні протести. Гуманно – значить плекати любиму місцину, розкриваючи її потенціали, наче ті квітки. Без стероїдів, без допінгу, без фосфатних добрив, що зрештою перетворять рослинку на наркомана. Не без проектів, але без навіженого форсажу, з напрямком на оживлення простору, формування неповторної життєдіяльності, такої, за яку цінують Одесу, Львів. Неможна перетворювати Маріуполь на «пляж + ринок орендованих кімнат на літо» – так уже є в навколишніх селах, де приїжджі «відпочивають» на рівні пива/снеку на пісочку серед обгорток і мертвої риби. Звісно, без цього сегменту не обійдеться, але сенс у тому, щоб не робити його основою всього.

 

Європейці дбають про свої міста – нові та старі їх частини – бо це водночас і їхнє помешкання (а кому хочеться жити на смітнику?), і їхнє джерело прибутку (турист не захоче їхати на смітник). Ця проста істина лишається незрозумілою сьогодні ані державі, що наче з усієї прагне вступити до ЄС, ані широким масам, з яких постають нові капіталісти, ладні спилити під собою гілку та зарізати дійну корову, аби тільки вичавити свій одноразовий прибуток. Будують аби де аби що, головне – зірвати куш і покласти в офшор. Зрештою, місто захаращується кіосками та автомобілями і стає малопридатним до життя. Коли ми вже намірилися розвиватися в напрямку рекреаційної сфери, всі ці досвіди необхідно враховувати.

 

Відкриття виставки художників-аматорів у ЦСМ ім. Куїнджі

Оживити простір можна і варто художньо. Якщо надати дорослим художникам та молодим митцям з навчальних закладів Маріуполя можливість внести свої твори в простір міста, провести необхідні конкурси тощо – ми гарантовано отримаємо команду дизайнерів, котрі люблять і знають місто, а отже створять для нього такі об’єкти, які не зіпсують атмосферу, а вдосконалять її. А митців у Маріуполі достатньо, не одна талановита людина вийшла в світ з приазовських теренів.

 

Не треба також занадто вдаватися до вигадування нового. Все вже є, треба тільки вдосконалити його, де в чому осучаснити, де в чому просто оновити. Від завеликої масштабності в містобудівних проектах просто починає боліти голова, до того ж, вона часто супроводжується такими побічними ефектами, як неврахування особливостей місцини з точки зору естетики та географічних умов: будуються «свічки», які малого того, що випадають з естетичного ряду міста, а ще й створюють навколо себе скажені протяги, а це в умовах приазовських погод є дуже критичним, бо вітер при плюсах пронизує гірше за мінуси, скажімо, в Києві. Завеликі будинки занурюють вулиці в тінь, витісняють дерева, що призводить до загазованості та сухості повітря. Все це не працює на користь міста. Для провінціалів, що мало куди вибиралися, хмарочоси та величезні ТРЦ можуть виглядати ідеалом життя, набутим з омріяної після СРСР Америки, але на ділі хмарочоси просто продовжують лінію старих добрих «чешок», перетворюючи місто на один великий спальний район. А коли навкруги протяги, сірість бетону та скла, штучне повітря в загерметизованих приміщеннях, відсутність зелені та супутньої живності – людина відчуває страшний психологічний тиск, який призводить із часом до апатії, неврозів, грубих розваг, серед яких вуличне насильство та вандалізм. «Нема нічого гарного» є «нема нічого святого». Ніхто не бачить сенсу в красі навколишнього, коли живе або в бетонних мішках, або в автомобілях, не здіймаючи очі вище свого зросту, – хоча об’єктивно тієї краси потребує.

 

Процес модернізації міста повинен відбуватися паралельно з просвітницьким процесом. Як ми вже з’ясували вище, самі лишень гроші не надто сприяють підвищенню рівня життя. Треба ще вміти їх витрачати. І якщо не навчити громадян дбати про простір свого мешкання (думати далі від меж квартири), всі нововведення, як то, наприклад, красиві засклені навіси на зупинках громадського транспорту, швидко перетворяться на руїну, що, власне, й відбулося в місті, коли не тільки скло було вибито, а ще й каркас навісу погнуто молодиками, кому нікуди діти жар із гормональної пічки. Тобто, економічний зсув неможливий без зсуву мислення. Йдеться не про перетворення всіх на інтелігентів, але про підвищення мінімального рівня особистої культури. Для початку потрібні зусилля з боку просвітників, активної молоді та інших, а надалі сам простір, наповнений гарнотами, підтримуватиме культурний рівень через «меседжі», закладені в естетиці штучних та природних об’єктів. Що таке «культурний рівень»? – Це спосіб розуміння себе і свого місця в світі. Доки перспектива не йде далі від «вікон будинку напроти» і розцяцькованих дешевою рекламою генделиків, бажання берегти зупинки, саджати дерева і здійснювати трудові подвиги не виникне. На мою скромну думку, цей пункт варто винести наперед, бо кожна реформа починається з голови. Буття визначає свідомість, але свідомість може змінити буття.

 

Вже неодноразово зазначали необхідність проведення більшої кількості фестивалів, популяризації їх серед населення, приваблювати різноманітні культурні ініціативи. В західних областях, наприклад, уже не один рік існує фестиваль «Арт-поле», коли поруч із селом в полі збираються музиканти, художники, ремісники і влаштовують відповідно концерти, виставки, ярмарок, де можна і подивитися, і показати, і просто гарно провести час. Непоганим до останніх двох років був еко-фест «Трипільське коло», але вони захопилися привабленням споживачів, тому префікс «еко-» звівся нанівець через масовий наїзд джипів і недоліки інфраструктури. Доходила також інформація, що навіть запрошені музиканти перетерпіли дискомфорт через брак організованості процесу. Тому беремо best practice та уникаємо worst. Отримаємо не тільки туристів, але й усунення міжкультурної напруженості з українською мовою та іншими наболілими в країні питаннями. Вирішити їх можна тільки так – під час діалогу. Маріупольці отримають альтернативні моделі поведінки, нові інтереси в житті, виправляться викривлення сприйняття, спричинені ЗМІ та різномастою пропагандою. Досі ми казали, яким робити простір, а фестивалі підкажуть нам, чим у ньому займатися.

 

Для оновлення економіки теж потрібний зсув свідомості зі старих китів важкої промисловості. Більший зиск можна отримати, коли дійна корова лишатиметься живою, треба тільки набратися терплячості та сміливості. Коли «все одразу і багато», рано чи пізно на руках нічого, крім розбитого корита, не опиняється. З іншого боку, більше уваги треба приділити якості продуктів. Бо піпл з часом усе-таки хоче хавати смачніше і потроху починає прагнути до здоровішого. Із стратегічного погляду гнати накатаною дорогою ріг та копит – безперспективно. Принаймні, надовго кустарного бізнесу не вистачить, споживачі знову втечуть до сіл пити пиво на пісочку серед обгорток. Та й слід він по собі залишить – саме сміття та відчуття безпросвітності. Низькоякісний бізнес також є наслідком невартих умов життя, тому взяти себе в руки і перебороти обставини також означає оздоровити бізнес. Але ця тема вимагає окремого розгляду.

 

З чого почати?

З голови. Тільки воля найбільш свідомих та активних людей може змінити життя. Найближчий доказ – екологічний рух. Так, робота ведеться досі, досі є проблеми, проте головне джерело, що перетворювало місто на газову камеру, – азовстальську аглофабрику усунуто зусиллями активістів і громадян, що підтримали їх. Всупереч усім диванним скептикам та критиканам. Любімо себе, любімо одне одного і наше місто – тоді буде нам щастя. =)

Соціальна реклама

П.С. Нажаль, фото дещо застаріли, треба освіжити пласт маріупольських пейзажів із поправкою на нову техніку й пряміші руки.

ГромадаГромадська ініціативаЕкологічний світоглядЗдоров'яМаріупольОбранеПосполитеУрбанавтика

Максим Холявін • 02.03.2013


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University