Персональний сайт Максима Холявіна

NOX II

Я дивлюся на тих, хто навчився літати, услід їм –
вони відлітають за Сонцем на Схід, у лоно сонливого дня,
а натомість у мене врізаються тіні блакитні по снігу,
салютую їм повною чашею чорно-брунатного чаю,
трохи сумую, бо з ними колись відлітав,
а тепер споглядаю спокійно перебіг життя в Порожнечі,
за шибками поїзду синій холодний ландшафт,
чорні холодні будинки чужі й трохи світла чужого буття,
мозаїка літер великої книги, мозаїка нот партитури вітрів…
я краю дійшов кілька років тому, і тепер паралельно прямую,
з-за краю шепочуть морозно мені свої віди вуста буревію.
Чим більше я тут, тим вільніше душа полохлива торує стежину
камінням, тим вища ціна одинокого тіла до тіла, і помах крила
тих, хто вчився літати й на Схід відлетів зустрічати народження дня,
– противага безмежжя до безодні, салютую, закладаючи свідомість
останньою смальтою світла…

Велика Порожнечадухметафізикаминулемиттєвістьрозчинення в просторісамотність

Максим Холявін • 06.01.2013


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: