Персональний сайт Максима Холявіна

Стоп смог! – історія

Стоп,смог! – емблема

Отже, почалося все зі смогу. Можна ігнорувати забруднення води – не так видно, не так чути – але коли перекриває дихання, вже надто не проігноруєш. Тому маси народні почали ворушитися. Для Маріуполя це є неабияке досягнення, тому що має місце як економічна, так і психологічна прив’язка до металургії, звично стало терпіти нібито «необхідне зло», за яке дають зарплатню. Розмови про екологію досі велися радше на кухонному рівні, у фоновому режимі: посварили, поплакали й годі. Звісно, була ще купка ентузіастів, що, як завжди, «прагнула змін», але хто коли слухає ентузіастів. Екологічний рух існував більше у формі інформаційної боротьби на газетних шпальтах та в інтернеті. Але «для всього свій час, і година своя кожній справі під небом». Перша яскрава подія в новітній історії маріупольського екологічного руху – боротьба проти побудування електросталеплавильного заводу в 2010 році. Тоді активісти ММГО «Цивільне об’єднання Совість», очоленого Елеонорою Гайворонською, змогли запобігти ще одному удару по маріупольській екосистемі. Хоча сама по собі електросталеплавильна металургія набагато екологічніша за традиційні методи, ще один завод у місті й без того ними переобтяженому – був би останньою краплею.


Зоною екологічного лиха Маріуполь нібито міркують оголосити тільки зараз, але на перше місце в рейтингу брудних міст України він потрапив давно. Час тільки сприяв погіршенню ситуації. Хоча офіційна статистика свідчить про те, що у 2011 році загальна сума викидів не перевищила норми та лишалася в рази меншою за горезвісний 87-ий рік, у дійсності маріупольці відчули зовсім інше. Із серпня 2011 року мало не щодня центр міста (Жовтневий і Приморській райони) був огорнутий смогом з боку «Азовсталі», до того ж у неабиякій концентрації. Зі зміною вітру накривало Іллічівський та Орджонікідзевський райони. Якщо раніше смог являв собою неприємний запах, то тепер від нього з’являється металевий присмак у роті, подразнюються дихальні шляхи. Уявіть подібне ледь не кожного дня: неможна відкривати вікна, виходити на вулицю без респіратора. Спочатку ідея постійного носіння захисних засобів викликала усмішку, але сувора дійсність переконала, що це не просто вияв незадоволення, а банальна необхідність, інакше в організм трапляє неймовірна кількість канцерогенів і просто отруйних речовин. Повідомлення від гідрометцентру про надзвичайну ситуацію зазвичай з’являлися уже в самий розпал цієї самої НС. У широкий вжиток стійко увійшла абревіатура НМУ (несприятливі метеорологічні умови), на них списували всі негаразди. Як потім з’ясувалося, погода тут ні до чого, а термін НМУ включає до себе умови, створені самими підприємствами-забруднювачами. З початку 2012 року на липень було зафіксовано 160 днів із НМУ, тобто 160 днів треба було сидіти вдома чи взагалі тікати з міста. На сьогодні таких днів нараховано 198. Більша частина року вже минула під покровом сірувато-білого отруйного туману.

Основна маса викидів у місті припадає на «Азовсталь» через географічне розташування. Комбінат ім. Ілліча історично знаходився за межами міста, вже у радянські часи розрослися робітничі селища, а згодом завод оточила забудова. Східна роза вітрів відганяє звідти дим у бік сіл, що теж не є добре. Натомість «Азовсталь» розмістили акурат у центрі міста, біля гирла ріки Кальміус, щоби переробляти руду Керченського родовища. Тому викиди саме «Азовсталі» спричиняють стільки шкоди густонаселеним районам міста, хоча ситуація навколо ММК ім. Ілліча не знімається з порядку денного. Обидва підприємства керуються ТОВ «Метінвест Холдинг», основним акціонером якого є Група “СКМ” Ріната Ахметова.

 

Мітинг 15.01.12

Перший мітинг 2012 року був майже стихійний. Максим Бородін висунув заклик на місцевому форумі, ідею підтримали, знайшли апаратуру, попередили державні органи й 15 січня вийшли під стіни Міськради. Зібралася безпрецедентна кількість учасників – близько 1,5 тисячі. Оскільки екологічні мітинги здебільшого не є популярним явищем (захисники природи уявляються блаженними якимись, бо проблеми часто не видно через домінування  шкурного інтересу людини над питанням гармонійного співіснування, а зв’язати проблеми зі здоров’ям з екологічним становищем, нажаль, не вистачає аналітичних здібностей), а для нашого міста неполітичні мітинги взагалі не сягали ще такої цифри, подія стала прецедентом. Об’єктивність проблеми була доведена. Дихати дійсно важко, дійсно – всім. Недоторканні досі заводи дійсно почали більше заважати життю, ніж сприяти. Однак лідери екологічного руху розуміли, що тисячі маріупольців працюють на підприємствах, тому ніхто не вимагав закриття, хоча окремі громадяни дотримувалися і такої позиції. Вимоги, викладені в резолюції, були спрямовані на виконання екологічного законодавства з боку холдингу «Метінвест», дотримання конституційних прав маріупольців, забезпечення доступу громадськості до інформації з теми, встановлення відповідного контролю за екологічним станом середовища в місті. Акція мала назву «Дайте кисню!», яка стала йменням екологічної ініціативи під кураторством Максима Бородіна. До її діяльності долучилося ММГО «ЦО Совість», які до того в 2011 році також проводили мітинги з екологічних питань.

Оскільки реакції перше зібрання ані з боку міської адміністрації, ані з боку комбінату – не добуло, за місяць, 19 лютого, з ініціативи «ЦО Совість» за підтримки «СООМ» (рос. Рада громадських організацій Маріуполя) відбувся другий мітинг, майже під стінами заводоуправління «Азовсталі». Цікавим епізодом стало те, що з площі безпосередньо перед будівлею заводоуправління, активістів перемістили на майданчик перед сусідньою школою №6, мотивуючи це прибиранням кучугурів снігу, які до того лежали протягом довгого часу, а також «можливими завадами виробничій діяльності та безпеці праці». На мітингу виступили активісти 15 січня, а також інші громадські об’єднання, зокрема, «Союз козаків Донбасу «Вільність» тощо. Незважаючи на мороз нижче 10 градусів, під резолюцією було зібрано 630 підписів. З другого заходу міська влада почула голос народу і відреагувала створенням спеціальної комісії для розгляду питання.

Позаминулого року за ініціативи Генерального консула Німеччини в Україні Клауса Циллікенса для спільного вирішення екологічних проблем у регіоні був створений проект «Чисте повітря для Маріуполя». 21 листопада 2011 року Генеральне консульство Німеччини в Донецьку, фірма «Систем Кепітал Менеджмент», Маріупольська міськрада, Донецька облдержадміністрація та Маріупольський державний університет за підтримки ТОВ «ТЮФ НОРД Україна» домовилися про розробку проекту. Презентація його відбулася 2 квітня. Проект передбачає дослідження стану повітря, ґрунтів та води в Маріуполі, розробку заходів для зменшення екологічного навантаження з боку металургійних підприємств. Очолив проект професор Бранденбургського університету Міхаель Шмідт. Втручання зарубіжних спеціалістів обнадіяло активістів та громадськість в цілому, однак проект стратегічний, тому очікувати від нього швидких результатів неможливо, а проблема смогу вимагала негайного вирішення, оскільки чим більше часу городяни піддавалися впливу шкідливих речовин, тим нижче падав рівень їх здоров’я – як фізичного, так і психічного, оскільки перебування в подібних умовах життя призводить до неабиякого стресу.

 

Активна фаза протистояння перейшла в не менш яскраву стадію переговорів та інформаційної боротьби. Близько півроку відбувався не дуже плідний діалог між активістами та державними інститутами, а також «Метінвестом», йшов обмін листами та відповідями (а також – ось і ось). Судячи з листів, з боку органів державного контролю були й перевірки проведені, і штрафи накладені, і прописані заходи для зниження викидів у періоди НМУ. Представники власників комбінатів після численних скарг від населення у державні органи (екоінспекції, екопрокуратури, Кабмін тощо) обіцяли вжити заходи для поліпшення ситуації (закрити коксові батареї, азовстальську аглофабрику до 2014 року, реконструювати іллічівську). В червні закрили першу коксову батарею, але віз реальності лишився на місці, смог як мучив маріупольців, так і продовжував мучити. Мало не щодня в мережі з’являлися фото та відео з картинами роботи «Азовсталі» та огорнутих смогом вулиць, була встановлена веб-камера для цілодобового спостереження, створювалися різноманітні меми, велися жорсткі диспути. З перших мітингів «ЦО Совість» та інші активісти поширювали контактні дані відповідальних за екологію державних служб, куди необхідно дзвонити зі скаргами на стан навколишнього середовища при підозрі порушення екологічного законодавства з чийогось боку.

 

Події в Маріуполі для широкого загалу затіняла передвиборча гонка, основна маса людей в країні була зайнята улюбленою справою політичних дебатів, найбільше екологія міста займала тільки самих потопаючих. Маріупольцям забути про проблему не вдалося б навіть за бажанням, бо смог регулярно повертався.

 

Взагалі, коли поглянути на історію екологічних протестів, вони чомусь викликають мізерний інтерес у широкого загалу, і тільки катастрофічний стан природного середовища змушує задуматися про захист саме екологічних прав. За іронією долі, ми нехтуємо тим, що найбільш безпосередньо визначає рівень життя – якість води, повітря, ґрунту. Цю даність, здається, неможливо втратити, і коли раптом нас позбавляють можливості пити нормальну воду, а тим більш дихати звичайним повітрям – охоплює страх за себе та близьких, а також злість на тих, хто на ці права посягнув. В історії екологічного руху в Маріуполі найменш пощастило авангарду, тобто тим, хто побачив усі загрози першим. Вони опинилися в «становищі Кассандри», коли їх похмурим пророцтвам ніхто не вірить, хоча вони щоразу справджуються. Потрібен був час і жертви (здоров’я), щоб до населення Маріуполя з його побутовою засліпленістю дійшла необхідність піклування про основу свого життя – Природу.

 

Навесні відбулася ще одна цікава подія, котра має стосунок до екологічного руху. В містечку Володарське, що в 25 км від Маріуполя. 29 березня цього року обладміністрація схвалила клопотання ТОВ «Азовське рудуправління» про «предоставлении недр в пользование обществу с ограниченной ответственностью  «Азовское рудоуправление» для геологического изучения, в том числе опытно-промышленной разработки,  Азовского месторождения цирконий-редкоземельных руд (Володарский район)» терміном на два роки. Згоди громади не спитали. І громада обурилася, бо відкриття нового, відкритого виробництва саме по собі є загрозою ландшафту та населеним пунктам, а тут існувала також небезпека радіаційного забруднення, оскільки цирконієві руди супроводжуються ізотопами. Протягом травня відбулося декілька мітингів, у котрих також узяли участь представники деяких маріупольських ГО, а також незалежний експерт-еколог Анастасія Богданович, бо питання геологічних розробок охоплювало територію із Маріуполем включно. Результатом громадських зборів стала особиста обіцянка губернатора області А. Шишацького, що розробка родовища не відбуватиметься, а рішення облради, прийняте раніше – скасовано. Перемога в цій дискусії надихнула активістів екологічного руху на подальшу роботу.

 

ІГ “Дайте кисню!”

Оскільки 2012 став роком парламентських виборів, політичні сили також активно долучилися до процесу розробки проблемних питань у Маріуполі. З одного боку, мітинги за їхньої участі внесли певну лепту в позитивну розв’язку, оскільки обурення висловлювалося щодо суспільно вагомих речей, але в той же час вносився елемент дезорієнтування, бо політична сила завжди працює на виборчий дивіденд, через

їхню діяльність можна повісити на активістів ярлик «замовлення» та ігнорувати проблему як нібито надуману. В атмосфері взаємної недовіри та над усяку міру політизованості суспільства й так важко визначити, де справді варта ініціатива, а де черговий засіб здобуття прихильності. Тому навіть між активістами з одного боку барикад певний час точилися суперечки через нестачу довіри. Це загрожувало подрібненням руху на відокремлені ініціативи, які вже більше б

ІО “СООМ”

займалися не вирішенням спільної проблеми, а вишукували одне на одного компромати. Однак об’єктивність проблеми дозволила вивести чіткі критерії оцінки намірів, і з «первісного бульйону» викристалізувався екологічний актив, до якого увійшли вже згадані ініціативна група «Дайте кисню!», очолена М. Бородіним, ММГО «ЦО Совість», очолене Е. Гайворонською, еколог А. Богданович, представники «СООМ» та інших об’єднань, а також волонтери. Підкреслена неполітичність та прозора звітність посилила довіру громади до активістів, і на час другого мітингу багато маріупольців уже знало, що йти можна і треба, що це справжня народна ініціатива, а не чийся хитрий механізм з піару, відтягування голосів тощо.

 

Новий виток екологічна історія отримала восени, коли на розгляд була винесена «Програма охорони та оздоровлення навколишнього середовища м. Маріуполя на 2012-2020 рр.»  В цілому означена програма була схвалена професором Шмідтом, однак за умови виконання підприємствами всіх перелічених заходів. Щодо останнього громада, покладаючись на попередній досвід, сумнівалася + подовження строків експлуатації зазначених об’єктів аж до 2017 року загрожувало маріупольцям весь цей час провести в тих самих непридатних до життя умовах, через які й розгорівся конфлікт. Першим етапом протесту проти Програми було створення електронного звернення на ім’я Р. Ахметова, губернатора Донецької області А. Шишацького, мера м. Маріуполь Ю. Хотлубея та ін., під яким підписалося більше двох тисяч людей. Далі підписи збирали на друкованому варіанті звернення. Варто зазначити, що в діяльності екологічний актив покладався на зацікавленість людей у вирішенні проблеми. Поширенням інформації та збором підписів можна було зайнятися будь-якому громадянинові, не виходячи з дому, досить було скачати зі сторінки групи «Вконтакті» необхідні документи, роздрукувати та заповнити їх. Потім підписні листи передавалися кураторам руху, а далі – в Міськраду. Таким чином, кожен міг попрацювати на себе. Однак, підписи під петицією з протестом проти подовження строків експлуатації аглофабрики та коксових батарей «Азовсталі» (в електронній та друкованій формах), зібрані екологічним активом, не були взяті Міськрадою до уваги.

 

Віола фон Крамон, депутат Бундестаґу

Після виборів діяльністю активістів зацікавилася депутат Бундестагу Віола фон Крамон, що була присутня в якості спостерігача. Інтерес виник після того, як місцеві чиновники на згаданій презентації проекту «Чисте повітря Маріуполю» описали активістів як радикалів, що виступають за закриття заводів за будь-яку ціну. Разом з Генеральним консулом ФРН у Донецьку Клаусом Циллікенсом вони провели неофіційну зустріч з представниками екологічного руху, де з’ясували, що активісти не є навіженими радикалами і не виступають за негайне закриття підприємств, однак мають до них вимоги з дотримання екологічної безпеки задля власного здоров’я та здоров’я своїх дітей. Також активісти повідомили про майбутній мітинг. Депутат пообіцяла тримати питання Маріуполя на особистому контролі, зауважила, що конче необхідно пробуджувати громадянське суспільство для забезпечення соціального прогресу. Як було зазначено ще на презентації німецького проекту, суспільство ФРН 20-25 років тому зіткнулося зі схожими викликами, екологічні проблеми вдалося подолати тільки спільними зусиллями громадських об’єднань, політиків, та й то – не одразу.

 

Однак необхідність серйозного ставлення до екології неминуче постає в процесі підтримки стабільності життя та подальшого його вдосконалення, з ним доводиться рахуватися всім, у незалежності від соціального статусу та інтересів. Місто на всіх одне, місце на всіх одне, одна країна, один континент – одна планета, врешті-решт. Біосфера є цільним організмом і реагує на зміни в кожній своїй частині, тому справді розумна та просунута людина думає про наслідки своїх дій щодо середовища власного існування. Розумна людина знає, що тікати нікуди, навіть Альпи та Гаваї не врятують від скоєного.
До мітингу «Стоп смог!» 4 листопада готувалися заздалегідь. Обрали дату після виборів задля уникнення політичних маніпуляцій, фальшивих обіцянок. Вибори приходять та йдуть, а проблеми лишаються, їх треба вирішувати, а не підсолоджувати життя гарними словами. Зусиллями екологічного активу, а також за допомоги волонтерів удалося поширити інформацію містом та мережею. Остаточна версія резолюції була опублікована за день до мітингу. Але результат перевершив усі сподівання. Якщо судити за кількістю підписів під резолюцією мітингу, на площі Леніна зібралося не менше 13 000 маріупольців, і це за умови того, що не кожний зміг фізично дістатися до підписних листів. Пряму трансляцію з місця події забезпечив сайт guru.ua, декілька телеканалів зробили репортажі, хоча з боку телебачення підтримка була меншою, ніж очікувалося для такої події. Після акції мережа наповнилася різноманітними текстами – від заміток до аналітики, а також фото- та відеоматеріалами. Як уже було сказано, мітинг став найбільшим з присвячених екології за історію України, але реакція на нього була неочікувано суперечливою, бо хтось розцінив це як пробудження громадянського суспільства, а хтось зловтішався поневіряннями маріупольців через їх «вибір на користь ПР» та приналежність до зневаженого нині Донбасу. Ще хтось (у тому числі з населення Маріуполя) вважав, що активісти нічого своїм протистоянням не доб’ються через економічні інтереси крупних олігархів. Однак історія показала інше. Для маріупольців це була перемога – над власними страхами, над комплексом «радянської людини», це був перший настільки глибокий вдих громадянського суспільства на приазовських теренах (хоча повітря для дихання в день зібрання вчергове виявилося непридатним). Люди самі вирішили подбати про рівень життя, не підігріті політичним фактором, не профінансовані третіми силами.


Після мітингу «Стоп смог!» відкрився новий, на цей раз набагато більш конструктивний діалог між представниками громадськості, «Метінвесту» і влади. Спочатку обговорення проблеми відбулося на зустрічі з мером Ю. Хотлубеєм, потім на зв’язок з М. Бородіним вийшов сам пан Ахметов і було досягнуто домовленостей, за якими мали відбутися відкриті перевірки функціонування очисних споруд на «Азовсталі» під контролем громадськості, аглофабрика закрилася на ремонт, було закрито останню застарілу коксову батарею №6 (раніше були закриті ще дві батареї – №5 і №7, відповідно у червні та жовтні).

На сьогодні, після переговорів з громадськістю, «Метінвест» планує реконструювати, а то й зовсім закрити азовстальську аглофабрику. Наразі законсервовано агломашини №1 та №2. На думку компанії, ефективніше буде саме закрити цех, ніж реконструювати його. Це дозволить вивільнити кошти для оновлення устаткування та встановлення очисних споруд на іллчівській аглофабриці, яка візьме на себе переробку вторинного ресурсу з «Азовсталі». Ці задуми були оприлюднені «Метінвестом» на прес-конференції 20 грудня. Діалог продовжується, ще багато проблем і питань необхідно вирішити, але можна впевнено ствердити, що «лёд тронулся» і намічено прогрес у стосунках між громадою, представниками державної влади в Маріуполі та промисловцями.

 

Екологічний контекст сьогодні все більше виступає на передній план. Досягнуто межі тиску на середовище та його мешканців, за якою починається протест. Слідом за маріупольцями нову хвилю акцій (виступи почалися ще у 80-х роках минулого століття) у своєму місті підняли запорожці. У мережі facebook створено групу «Чим дихає Запоріжжя», яка стала осередком руху.

 

 

Група “Дайте кисню!” Вконтакті

Сайт “Дайте кисню!”

Сайт ММГО “ЦО “Совість”

Група СООМ Вконтакті

 

Фото позичені з альбомів спільнот вищеназваних організацій, а також у Wikipedia.

ІсторіяГармоніяГромадаГромадська ініціативаЕкологічний світоглядЕкологіяЗдоров'яКонфліктологіяМаріупольМеталургіяОбранеПосполитеХворе питанняЧасу Дух

Максим Холявін • 02.01.2013


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University