Персональний сайт Максима Холявіна

Мадригал

Як люблять – вірують у Воскресіння,
бачать мить любимого лиця,
та не встигають навіть вимовити слова,
як розчиняється в повітрі слід надії.
Запаленій свідомості не лишиться нічого,
ніж написати все не так – що повернувся,
що пальці дав Фомі вложити в рани,
що знов чекає всіх на березі,
на розігрітому камінні смажить рибу,
мандрує поруч в масці, грає
в божественно незрозумілу гру,
йому ж бо все видніше, так…
…але свіча згасає,
і де ж тепер то пригадати достеменно,
з якою насолодою тягнувся плин годин
вечірніх бесід під лампадою улітку
із чаркою вина і хліба буханцем на столі,
з якою ніжністю ділили все на всіх
і мандрували ген назустріч Сонцю свого Бога
в кожнім листі, у кожній хвилі, в кожній пташці,
просто… просто… просто так…
Слова лягають кострубаті на пергамент,
менше сповіщають, ніж хотілося б, але
хто любить – вірує у Воскресіння
попри яскраве розуміння божевілля.

безбожжядухиекзистенціякоханнянеборелігія

Максим Холявін • 19.12.2012


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: