Персональний сайт Максима Холявіна

Довго… довго… поле… поле…
в’ється слід, росте трава,
тягнеться нестерпно обрій,
квіти в тінях шурхотять,
спіраллю – кільця в стовбурі,
вростають миті в шкіру… шкіру…
сім’я в тім’я ждати жнив,
за мною шлейф казкових снів.
Я теж вростаю в миті… миті…
з мене попіл в чорнозем,
згоріло щось, гриби на чомусь
проросли з моїх стежин.
Довго… поле… тягне обрій,
киця поруч спочиває,
муркотіння – звук прибою
напливає… відпливає…

вітерВелика Порожнечадухекзистенціязвірікосмосмістикаметафізикаминулемиттєвістьнічнебоприродарозчинення в просторітотемізмфілософія

Максим Холявін • 04.12.2012


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: