Персональний сайт Максима Холявіна

Стояти і губи жувати понад
безоднею всіх водоспадів,
боятися й думати. Піна у них
така біла, як шкіра моя – альбіносів луна –
під промінням арктичного Сонця,
як Місяць у повні, як сніг біля ніг
босих, коле байдужою величчю,
дихає в рота спокусою чи-то натхненням
на крок… але витримка треба,
зловити секунду, не квапитись,
ждати, коли диригент з-поза хмар
непомітно кивне, ти кивнеш йому в відповідь,
і дієслово
станеться.

doomінстинктидухекзистенціяметафізикамиттєвістьрозчинення в просторісаторісмерть

Максим Холявін • 02.12.2012


Previous Post

Next Post

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: