Персональний сайт Максима Холявіна

Нотатки про самоорганізацію

Прості правила співіснування

Є така особлива приреченість у житті – бути серед людей. Вона надихає на подвижництво, мабуть, навіть більше, ніж філантропія. Давайте подивимося в вічі правді – нам з вами одне від одного нікуди не дітися. Тікати можна довго й далеко, стіни можна зводити високі й товсті, але зрештою суспільство нас усе одно наздожене і викриє. Так чи інакше, але доведеться нам одне з одним якось уживатися, притиратися характерами, з’ясовувати стосунки і таке інше. То чому б не уникнути зайвої праці та не вирішити ці питання між собою одразу? Сьогодні ми опинилися в ситуації, коли чекати на справедливість від держави чи ще когось нема жодного сенсу. Вже ніхто не зробить нам гарного життя, крім нас самих. Герої тільки тішать нас із екранів, але навіть вони не можуть допомогти налагодити щоденне існування. Кожний з нас окремо мало що може проти налагодженої машини чи то насильства, чи то бюрократії та зловживань повноваженнями. Бо в такій ситуації один завжди виступатиме проти армії. Якщо він бажає перемоги, то йому не лишається жодного іншого вибору, крім як збирати власну армію. Але перед тим необхідно зрозуміти таку просту річ – будь-яка дія починається з голови, а отже саме в голові треба спочатку наводити лад. Тільки тоді будь-яка система почне працювати. Культура – це бачення оптимального способу існування собі та співіснування з іншими. Вона не є раз і назавжди з’ясованою істиною, інакше не було б сьогодні нескінченних політичних та національних суперечок, але я намагаюся в своїх твердженнях відштовхуватися від позиції раціональності та реалій у пошуку рішення проблеми. Тобто, якомога більше спиратися на практику, в тому числі на власний досвід та досвід, пізнаний від інших людей та з текстових джерел. Для початку декілька простих правил співіснування, з якими може погодитися будь-яка поміркована людина:

 

1) необхідно давати жити іншим, поважати їх індивідуальний простір якщо він не шкодить нам. Це означає, допоки людина займається йогою, робить пірсинг, слухає важку музику або Бетховена, любить тату, молиться Аллаху чи Єгові, вирощує томати чи тюльку, але при цьому нас не тривожить шум, запах, загрози життю, нам не ламають майно, паркани чи стіни, не лишають сміття чи виділення під вікнами чи дверима, не підпирають двері автомобілем чи закривають світло стіною, нас і наші цінності не ображають вголос – ми не повинні, не маємо права засуджувати сусіда і плювати в його город. Коли вже дійсно існує причина конфліктувати – то вирішувати справу. Але культурно – значить, без галасу, в процесі розмови, спокійного висловлення своїх претензій. І коли їх висловлюють раптом нам, то не звиватися до небес у благім гніві, бо нашу вельмишановну особу, бачте, зачепив якийсь унтерменш, а вислухати і подумати, чи може дійсно варто трошки притримати амбіції, бо ми комусь наступили на ногу. «Стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе» – то навіть не етика, а звичайна раціональність, правило виживання соціуму як способу займатися тим, що подобається замість того, до чого примушують обставини.

 

2) якщо нам із якихось причин мало того, що ми маємо, – необхідно добувати більше шляхом праці, а не насильства, бо насильство робить нас залежними від хазяїна, на якому ми паразитуємо, і коли він раптом захворіє і помре, то помруть і всі наші надбання. Раб і господин завжди між собою взаємозалежні, тому якщо ми хочемо бути повноцінними людьми, то повинні шукати собі волі та самодостатності, а не власних рабів чи господ. Тоді ми не будемо позирати «неситим оком» на сусідове, не порушуватимемо «святі заповіді», а також матимемо право дати відсіч тому, хто все-таки неситим оком позирає. Проте допоки при новині про те, хто скільки вкрав, позіхаємо «от би мені так» – годі мріяти про гідне життя та Європу.

 

3) останнє, але не менш важливе, – постійно користуватися розумом. «Раціональність» якраз те й означає – «дотримання розумності». Питання і проблеми виникають постійно, навіть у життєдіяльності однієї людини, не те що суспільства, і вирішувати їх доводиться постійно. Ми не можемо побудувати ідеальну систему, максимум, на що можна сподіватися, – це стан, коли в суспільстві грають за правилами хороших людей, а не поганих. Задля цього нам треба постійно тренувати та застосовувати інтелект. Розуміти себе, інших та ситуацію, яку треба вирішити. Для цього треба читати розумні книжки, спілкуватися, міркувати, оцінювати, займатися творчістю та «торкатися прекрасного» – жити культурним життям. Так шанси на оптимальне рішення проблем та питань зростають.

 

Розуміння цих правил формує гідність. Їх не вчора вигадано, не з неба взято, а з практичного життя, тому гідність відносно себе та сусіда стає запорукою успішного існування кожного окремо і громади в цілому.

 

Що таке громада? Спільність людей, здатних самостійно приймати рішення та організовувати своє життя, засноване на принципі гармонійного співіснування.

 

Навіщо об’єднуватися в громади? Щоб захистити спільні інтереси селища: збереження права на землю, недопущення конфіскації її «під соціальні потреби» (фактично, забудову комерційними об’єктами чи комерційним житлом); забезпечення нормального функціонування спільної інфраструктури: доріг, вуличного освітлення, комунікацій; запобігання свавіллю та ілюзіям з боку держави, суспільства, окремих громадян і об’єднань.

 

Статус громади закріплений у Конституції України та Законі Про місцеве самоврядування в Україні, тобто реальність і правова вагомість рішень гарантовані на законодавчому рівні (текст Закону; Розділ ХІ Конституції). Існує також механізм доступу громади до законотворчості, завдяки якому, попри опір влади волі народу, можна добитися позитивних змін у законодавстві. Для роботи його необхідна тільки громада – об’єднання людей з метою оптимізації соціального життя. Фактично, все залежить від нас.

 

Сила громади витікає з чесності та гідності кожного її учасника. Правове поле функціонує тільки тоді, коли є хотіння дотримуватися законів. А хотіння це виникає із чесності та гідності громадян, а також розуміння, навіщо потрібні ті чи інші правила, в чому їхня користь для кожного в суспільстві. Добра воля є тоді, коли людина знає, чого хоче від життя, розуміє, що вона не одна, треба уживатися з іншими в суспільстві, поважає індивідуальний простір сусіда і вимагає поваги до свого. Деякі з цих якостей можна закласти вихованням, деякі людина повинна здобути сама з життєвого досвіду, але в будь-якому разі, тільки особисті якості забезпечують успішність функціонування громади, а отже – захисту прав та інтересів місцевих мешканців. Від взаємності поваги між сусідами залежить взаємність бажання захищати одне одного від спільного супротивника. Без цього люди стають окремими прутиками, які легко зламати більшій силі.

 

Рішення проблем і питань суспільного рівня починається з власної волі кожного. Ніхто інший, окрім самого громадянина, не може, не хоче і не буде поліпшувати життя. Захистити свої права та інтереси може тільки сам громадянин, і коли проти нього виступає організація, то йому дуже складно оборонятися. А оскільки ворожа сила ніколи не зупиниться на комусь одному, то сусіди повинні бути зацікавлені у захисті прав і майна сусідів від нападів з третього боку, оскільки це означає також захист їхніх прав і майна. Так виникають спільні інтереси та воля до створення громади.

 

Громада не займається рішенням індивідуальних проблем, її функція – захищатися на суспільному рівні, тобто громада не вказує нікому, як жити, чого хотіти, не лізе в особисте життя та господарство, але допомагає тоді, коли виникають суперечності із державними органами, а також юридичними та фізичними особами, що мають претензії на права та майно місцевих мешканців.

 

Спільні зусилля дозволяють вийти на новий рівень забезпечення прав і реалізації інтересів. Наприклад, одному може бути важко винайняти адвоката/охорону, але вже можливо зробити це гуртом. Цінність юридичної консультації в часи нестабільності неоціненна, оскільки дозволяє втримувати протиріччя між громадою та державними органами чи третіми особами в правовому полі та ефективно захищатися від атак. Одному важко зробити якусь справу, але гуртом (за умови високої культури і доброї волі в громаді) уже можна організувати толоку. Так само громада може створити власну службу технічного обслуговування – можливо, навіть зі своїх власних представників – замість ЖЕК та інших централізованих архаїзмів.

 

Індивідуальний та громадський простір

 

Що необхідно для нормальної життєдіяльності людини? Достатня міра індивідуального простору та нормальне функціонування громадського простору. Коли в людини мало місця і доводиться тертися ліктями з ближнім, то ближнього важко стає любити. Прекрасний приклад – маршрутка в годину пік. Чи дуже ми любимо пасажирів у тисняві, хоч би як розуміли спільність мети – доїхати? Тут полягає головна причина парадоксу колективізму – чим ближче стягують людей, тим сильніше вони відштовхуються, темно ж бо дихати. Коли дихати є чим, коли руки з плеч і господарство живе, стає достатньо благості, аби ділитися з кимось ще. Тоді стає можливим співробітництво чи, принаймні, добросусідське існування. Для згуртування спочатку треба знайти «фокусну відстань» стосунків. І панібратство, і зневага інтересів сусіда – обертаються шкандалями та перекиданням сміття через паркан. Страждають від цього зрештою обидва, бо, по-перше, розтрачують час та сили марно, по-друге, стають легкою здобиччю зацікавлених персон з третьої сторони. Ще одним феноменом колективізму є зневага до громадського простору, а точніше перекладання відповідальності за власні вчинки на когось. Наприклад, за викинуте на узбіччя сміття на комунальні служби, мовляв, «все одно мають прибрати». Здавалося б, повинно бути навпаки, кожен має вважати громадський простір своїм також. Але на ділі таке є тільки за двох умов:

  1. Наявність індивідуального простору, на який працюєш сам;
  2. Усвідомлення того, що індивідуальний простір існує в громадському, а отже вони «торкаються» між собою.

От саме тоді справа підтримки порядку на вулицях стане особистим пріоритетом, оскільки почуття власної гідності не дасть входити в індивідуальний простір усіляким неприємностям, як то смердючі «бички» чи засиджені мухами обгортки та пляшки з-під чогось. Коли в людини ніколи й не було індивідуального простору ані фізично, ані психологічно, вона не виборювала свій порядок, то й необхідність піклування про громадський простір залишиться за межами її розуму. Почуття власної гідності, в свою чергу, виникає тоді, коли якість життя людини є на достатньому рівні, й рівень цей хочеться підтримувати. Йдеться далеко не про матеріальне забезпечення, бо, як показує досвід, люди зі статками так само часто псують речі навколо, як і невігласи з середнього та нижчого за середній класу. Йдеться про внутрішню культуру, і особливо здатність поважати себе. Викувати розуміння цих речей можна або вихованням, або життєвим досвідом, до того ж у формі настукування по голові від когось лівого. Не завжди воно виходить, але – виходить. Спільний супротивник – узагалі гарний засіб розбудити розум та гідність від сну.

 

Проблема насильства

 

Насильство є тим, чого люди зазвичай дуже бояться, але, за іронією долі, у здатність опиратися насильству впирається питання громадського протесту. Коли закон (можливо, навіть не буква, але дух) на твоєму боці, й ти не збираєшся поступатися претензіям когось лівого, він рано чи пізно застосує до тебе силу – м’яку чи жорстку, тобто залякування або напад. Одному із цим упоратися важко, бо проти завжди виступає організація. Тут людині треба вчитися самообороні та/або звертатися за допомогою до охоронних служб. Коли існує громада, людина більше не одна, і вже не так просто опоненту її обійти, мимохіть доводиться рахуватися йому із силою місцевих мешканців. Ще існують отакі позиції в законодавстві, про які варто подумати: Стаття 3 Конституції України,; Розділ VIII КК України, в т.ч. статті 36, 39; Постанова Про судову практику у справах про необхідну оборону. Фактично, на юридичному рівні ми маємо підґрунтя для захисту, хоча, звісно, існує достатньо «дірок» в законах. В будь-якому разі, знання озброює, в особливості знання власних прав і свобод. Врешті-решт, на базовому рівні розраховувати доводиться тільки на дві речі – міцність своєї руки і надійність людини поруч. Неможна зневажати обидва боки справи самозахисту: ані інтелектуальний, ані фізичний. Перевага громади в даному випадку виявляється в можливості її протистояти прийняттю та здійсненню протиправних законів. Врешті-решт, саме народ України є джерелом влади і (якщо судити за Законом про місцеве самоврядування), хай непрямо, закону, а народ і є громадою громад. Тому саме (і тільки) за рахунок активності громад, участі їх у житті свого села, району, міста можна добитися в суспільстві чесної гри за правилами хороших людей. Навіть у країнах «першого світу» лад не наводився сам по собі, Європа виросла на соціальних протиріччях і досягла свого рівня за рахунок народної активності. «Піти в Європу» – не значить політично влитися в неї, натомість необхідно розвинути свідомість та волю до рівня західних взірців. Ніяка інша магія не допомагає «їм» жити «як там».

 

Але проблему насильства неможна міфологізувати. Так, вона існує, це беззаперечно, проте вирішити її можна тільки за ясної голови. Ми звикли до гіперемоційності, при перших ознаках загострення конфлікту зриватися на скандал, ламати списи, рвати на собі сорочку та пускати піну. А ще – кричати «та всіх їх стріляти треба». Все це є реакцією зослабленої людини, ревом відчаю, шукаючого не вирішення проблем, а помсти за образу. Без сили страх та ображеність диктують нам поведінку, тому ми схиляємося або мовчати (принаймні, поки не прикриємося натовпом на мітингу, де можна відвести душу на свисті та гаслах), або впадати в істерику. Інша проблема – схильність до нездорового героїзму, втрата обережності, коли людина безбач кидається у матросовщину, офірує себе, здобувши хіба що «Піррову перемогу». Чи так, чи інакше – проблему не вирішиш, історичний досвід показує, що революції на основі мстивої злості хіба що дозволяли випустити пар, але в результаті призводили тільки до тасування хамів при владі, бо рішення на зміну поваленій системі не були запропоновані. Втомлені та нажахані люди схильні симпатизувати диктатурі, проте остання не навчить їх ходити власними ногами, проблема також не буде вирішена. Матросовщина не підходить як засіб, бо ми все-таки шукаємо кращого життя, а не красивої жертви. Завдання – здобути силу духа всередині, бо для здорового функціонування інтелекту потрібна саме сила духу. Мало бути добрими людьми, треба ще бути – сильними. Головний інструмент проти хворобливої емоційності суспільства, ірраціональності суджень є раціональність, здатність прояснити завдання, чітко визначити проблему, її причини і засоби ефективного вирішення. Врешті-решт, битися, може, й не доведеться. Пам’ятаєте притчу про майстра бойових мистецтв, що переміг без бою, як тільки вийшов на татамі? Отут маємо те саме – коли громада здобуде рівну опонентам силу, конфлікт перейде у дипломатичне поле. А коли нас примушують лютувати – ми починаємо грати на руку ворожій силі. Те, що робить нас сильнішими, не повинно нас убити. І залежить це саме від нашої поведінки.

 

Мутуалізм усередині громади

 

Мутуалізм – поняття з біології, що означає «взаємовигідне співіснування», є однією з форм симбіозу. Громада, за великим розрахунком, також є формою внутрішньовидового симбіозу, тому всередині її можуть існувати як паразитизм, так і мутуалізм. Зрозуміло, що розвиток громади може бути забезпечений тільки мутуалізмом, тобто взаємовигідним співробітництвом. У чому він проявляється? Найближчим і найприємнішим прикладом є співробітництво пасічників та садівників. Їхня спільність продиктована самою Природою, бо бджолам потрібен нектар для меду, а рослинам у саду потрібні бджоли для опилення їхніх квітів. Виходить, що найбільш удалим сполученням господарств на одній території – є сусідство бджолярів та садівників. Таким чином, одні отримують свій мед, а інші – свій плід, і тепер уже можна налагодити якийсь бартер між собою. Отак кожний представник громади, залишаючись у ключі обраної ним діяльності (залишаючись собою), досягає бажаного результату. Якщо громада працює на землі, то для розвитку її потрібні будуть, окрім самих землеробів, техніки: ковалі, механіки, електрики – котрі складають групу обслуговування головного виробничого процесу – обробки землі. Інженерна команда складеться з умільців, здатних раціоналізувати технічні процеси. Гуманітарний загін: лікарі, педагоги та юристи – займеться вирішенням питань здоров’я, освіти та громадських стосунків.  І оскільки ми визначили, що корінь успішного існування громади і суспільства в цілому знаходиться у високому рівні індивідуальної культури (честі та гідності), від якої залежить і характер сусідських взаємин, визначається місце і цінність робітників культури та мистецтв у системі громади. Якщо зібрати потрібних спеціалістів і укласти між собою домовленість про обмін результатами праці, спонсорські та меценатські стосунки з робітниками гуманітарної гілки, утворюється майже самодостатня суспільна система, міцність якої забезпечується соціальною культурою її учасників. Так відбувається у великому суспільстві, а починається воно з малих спільнот, із громад, що нині розсмокталися у централізованій державній системі на неорганізовані, стихійні соціальні групи, безсистемно об’єднані то за професійним принципом, то за статками, то за освітою та культурою – в абстрактні «кляси».

 

Неможливість зрозуміти, хто ти, куди потрапив, і що тобі робити – дає змогу зацікавленим особам нас дурити, роздмухувати одні інтереси та притлумлювати інші. Фактично, нам диктують потреби на догоду іншим. Водять за ніс, як того нещасного Буратіно з його книжками. Але коли ми вже визначилися, хто ми, і що треба для нашого благополуччя, зіштовхнути нас із шляху праведного вже не так легко. Саме тому свідомі та розумні люди завжди небезпечні для нечесної системи – вони бачать правду і говорять про неї, орієнтують інших, а потім їм уже не підміниш інтереси та цінності. Допоки система не зміниться, кращих людей намагатимуться прибрати, притиснути, закрити, але змінитися вона має ізсередини, або ж «знизу», як усі звикли казати. Жоден політик, навіть найкращий та найчесніший, не зможе налагодити життя в країні, поки доводиться йому будувати із такого невдячного матеріалу, доки ми з вами не навчимося берегти життєву гармонію власноруч.

 

 

Тексти:

 

Ресурси:

 

 

KulturтектонікаГромадаГромадська ініціативаКонфліктологіяПосполитеПсихологічні одноборства

Максим Холявін • 07.11.2012


Previous Post

Next Post

Залишити відповідь

Your email address will not be published / Required fields are marked *

Plugin Sponsor Credit To Top 10 Engineering Colleges Anna University